Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

справа № 380/22021/21

адміністративне провадження № К/990/1141/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Єресько Л.О., Жука А.В.

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/22021/21

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ревера Сергія Васильовича

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року (головуючий суддя: Кузан Р.І.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року (головуючий суддя: Пліш М.А., судді: Качмар В.Я., Ніколін В.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у здійсненні йому перерахунку і виплати грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року до 28 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

1.2. зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити йому грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року до 28 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

1.3. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у здійсненні йому перерахунку й виплати суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

1.4. зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити йому суму одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

1.5. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у здійсненні йому перерахунку та виплати суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015 - 2020 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

1.6. зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити йому суму грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015 - 2020 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що у період проходження військової служби з 30 січня 2020 року до 28 грудня 2020 року відповідач неправильно розраховував і виплачував йому грошове забезпечення та, відповідно, грошову допомогу при звільнення з військової служби і грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку.

2.1. Позивач стверджував, що помилка в нарахуванні розмірів посадового окладу та окладу за військове звання зумовлена тим, що для розрахунків відповідач брав за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня 2018 року.

2.2. У цьому контексті позивач доводив, що внаслідок прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року у справі №823/6453/18 відповідач повинен був з 30 січня 2020 року до дня виключення його зі списків особового складу нараховувати й виплачувати йому посадовий оклад та оклад за військове звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2020 року, проте безпідставно цього не зробив.

2.3. На цій основі позивач зазначав, що внаслідок неправильних розрахунків він отримав грошове забезпечення у меншому розмірі, ніж належало, і у позасудовому порядку відповідач відмовився виправити таке порушення.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Суди виходили з того, що внаслідок прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року у справі №823/6453/18 була відновлена дія пункту 4 постанови Уряду від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, яка передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

4.1. Водночас суди зауважили, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата незастосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

4.2. На цій основі та з посиланням на постанову Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі №480/5496/20, суди дійшли висновку, що пункт 3 розділу ІІ Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ не втратив чинності і за юридичною силою є вищим за пункт 4 Постанови Уряду від 30 серпня 2017 року №704, а відтак відсутні підстави для обчислення грошового забезпечення за спірний період з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, та множення на відповідні тарифні коефіцієнти.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву

5. Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.

6. Підстави касаційного оскарження обґрунтовує посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

7. Позиція скаржника полягає в тому, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року №103.

7.1. Одночасно з цим, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 2 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, який підтвердив, що розміри посадових окладів та окладів за військовим званням військовослужбовців повинні вираховуватися, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

7.2. У цьому контексті скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково трактували позовні вимоги. Цей аргумент пояснює тим, що позивач просив здійснити перерахунок розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, а не із розміру мінімальної заробітної плати.

7.4. На цій основі скаржник доводить, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

8. Військова частина у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

8.1. Позиція відповідача полягає в тому, що під час розв`язання колізії між пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ та пунктом 4 постанови Уряду від 30 серпня 2017 року №704, у редакції до внесенням змін Постановою №103 від 21 лютого 2018 року, суди обґрунтовано надали перевагу закону як акту вищої юридичної сили і на цій основі правомірно відмовили у задоволенні позову.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

10. 10 листопада 2020 року наказом командира 57 авіаційної бази (регламенту, ремонту, зберігання та утилізації авіаційної та спеціальної техніки) (по особовому складу) №10-РС ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

11. 28 грудня 2020 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №306 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

12. Згідно з довідкою щодо нарахованого грошового забезпечення позивача за період з 1 січня 2016 року до 28 грудня 2020 року і грошовим атестатом №1 від 4 січня 2021 року, грошове забезпечення ОСОБА_1 , зокрема посадовий оклад, оклад за військове звання, одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки нараховувались із використанням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 1 січня 2018 року.

13. Не погоджуючись з такою розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення, представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 23 вересня 2021 року, у якій просив здійснити перерахунок належного грошового забезпечення з використанням розрахунковою величиною прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2020 року.

14. У відповідь військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність правових підстав для перерахунку розміру посадового окладу, грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року до 28 грудня 2020 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 до 2020 роки.

15. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою її оскарження.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

16. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - «Закон №2011-XII») держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

18. Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

19. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

20. За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

21. 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 1 березня 2018 року (далі також - «Постанова №704»).

22. Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

23. Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

24. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).

IV. ОЦІНКА СУДУ

25. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року касаційне провадження в цій справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

27. Надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах касаційного перегляду, Верховний Суд виходить із такого.

28. Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

29. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України видав постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - «Постанова №103»), якою внесено зміни до постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 постанови №103).

30. Постанова №103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.

31. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

32. З огляду на це, до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) необхідно застосувати положення пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.

33. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2021 року у справі №480/5496/20, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки з 1 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

34. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

35. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

36. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 2 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі №380/18850/21, від 6 квітня 2023 року у справі №380/10075/21.

37. Позивач оскаржує у цьому спорі розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати.

38. Неврахування указаних обставин та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, призвело до помилкових висновків та неправильного вирішення спору.

39. Крім того, колегія суддів враховує, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 залишена без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року.

40. У контексті наведеного, для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року за період з 30 січня 2020 року до 28 грудня 2020 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.

41. Зі змісту оскаржуваних судових рішень встановлено, що суди першої й апеляційної інстанції не вжили заходів щодо оцінки та дослідження вказаних обставин, які мали суттєве значення для правильного вирішення спору.

42. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень, з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

43. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України.

44. Таке порушення процесуального закону, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), неможливо усунути на стадії касаційного розгляду.

45. Тож Суд констатує, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову є передчасним і таким, що зроблений без повного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

47. Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, то відсутні підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

48. З огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій належить скасувати із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

49. Під час нового розгляду справи суду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

50. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 139 341 345 353 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ревера Сергія Васильовича задовольнити частково.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

Л.О. Єресько

А.В. Жук,

Судді Верховного Суду