Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа №826/13624/16

провадження №К/9901/28345/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Карпушової О. В., суддів: Безименної Н. В., Епель О. В.

І. Суть спору

1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання протиправним та скасування рішення від 15 квітня 2013 року.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що він, починаючи з 2007 року постійно проживає на території України, за межі України з вказаного періоду не виїжджав. У 2008 році отримав громадянство України, одружився і має малолітню доньку 2010 року народження .

2.1. Однак, 15 квітня 2013 року відповідачем прийнято рішення про заборону громадянину Грузії ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком на п`ять років, про яке позивач дізнався з отриманої 27 липня 2016 року відповіді на адвокатський запит до ДМС України.

2.2. Вважаючи вищевказане рішення незаконним та таким, що порушує права та свободи позивача, оскільки останній безперервно та на законних підставах проживає на території України з 2007 року, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Руставі Грузія, отримав 22 липня 2008 року паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Червоногвардійським РВ Макіївским ГУМВС України в Донецькій області.

4. 06 серпня 2008 року позивач в Макіївському ОДПІ Гірницького відділення отримав ідентифікаційний номер НОМЕР_2 та 14 січня 2009 року отримав посвідчення водія НОМЕР_3 .

5. З 21 жовтня 2015 року позивач одружений з ОСОБА_2 та має неповнолітню дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

6. ГУБОЗ МВС України на адресу Державної міграційної служби України направлено рапорт від 01 квітня 2013 року, в якому зазначено, що громадянин Грузії ОСОБА_1 за інформацією правоохоронних органів Грузії, є злочинним авторитетом, відноситься до категорії осіб "злодій в законі", відомий у кримінальному світі на прізвисько "ОСОБА_1". На території Грузії неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. У 2007 році ОСОБА_1 отримав громадянство України. У ході проведення перевірки встановлено, що громадянство України позивач отримав на підставі сфальсифікованих даних, у зв`язку з чим рішенням УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 23 травня 2012 року громадянство було скасовано. За наявною у ГУБОЗ МВС України інформацією, громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтримує злочинні традиції та може впливати на криміногенну ситуацію в Україні.

7. На підставі наведеного, 15 квітня 2013 року директором Департаменту у справах біженців та іноземців Державної міграційної служби України прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 5 років.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2017 року в позові відмовлено.

9. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду справи не заперечувалось фактів, викладених у рапорті ГУБОЗ МВС від 01 квітня 2013 року, який слугував підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а саме: того, що перебування ОСОБА_1 на території України носить характер суспільної небезпечності, оскільки громадянин Грузії ОСОБА_1 , за інформацією правоохоронних органів Грузії, є злочинним авторитетом, відноситься до категорії осіб "злодій в законі", на території Грузії неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну.

9. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.

10. Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, прийшов до висновку, що відповідач під час прийняття рішення не перевірив чи дійсно позивач має статус іноземця, внаслідок чого міг застосувати до нього частину першу статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", оскільки свідченням виходу з громадянства України та втрати громадянства України, в силу положень статей 18, 19 Закону України "Про громадянство України" є Указ Президента України. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач до кримінальної відповідальності в України не притягався, кримінальні провадження не розпочинались, що підтверджено листом Служби безпеки України від 01 серпня 2016 року та довідкою Міністерства внутрішніх справ України від 20 квітня 2015 року. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку по відсутність фактів того, що позивач будь-якими діями з 2007 року впливав на криміногенну ситуацію в Україні, чи притягувався до кримінальної відповідальності, чи порушував суспільний порядок.

IV. Касаційне оскарження

11. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

12. В обґрунтування касаційної скарги вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції з огляду на приписи Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою та її територіальними органами про заборону в`їзду, затвердженої наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року № 1235 (далі - Інструкція № 1235), в яких чітко вказано якими органами приймається рішення про заборону в`їзду в України та на підставі яких саме документів.

12.1. Крім цього вказує, що суспільна небезпечність перебування ОСОБА_1 на території України полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі (резонансні) злочини та безпосередньо приймає участь у скоєнні вказаних злочинів. Разом з цим позивач зберігає та розвиває злочинні традиції, ідеї, погляди з метою залучення молоді до злочинної діяльності.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

13. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

17. Перелік підстав для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну передбачений в частині першій статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, та якій вказано, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

18. В силу частини третьої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

19. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 405/2011, в редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 405/2011), Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України (далі - Міністр). ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

20. Пунктами 2, 4 Положення № 405/2011 визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.

ДМС України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає рішення про скорочення строку перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, видворення, у тому числі у примусовому порядку, іноземців та осіб без громадянства з України, заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

21. Порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, перебування яких на території України не дозволяється визначає Інструкція № 1235, пунктом 4 якої обумовлено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою:

а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;

б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;

в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;

г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;

ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

22. Пунктом 5 Інструкції № 1235 передбачено, що після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

23. Відповідно до пункту 6 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

VI. Позиція Верховного Суду

24. Аналіз приписів Положення № 405/2011, а також пунктів 4, 5, 6 Інструкції № 1235 дає підстави для висновку, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України за ініціативою, зокрема, підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Підставою ж заборони в`їзду в Україну слугує обґрунтоване звернення (довідка, рапорт).

25. Зі змісту оскаржуваного рішення та рапорту ГУБОЗ МВС від 01 квітня 2013 року, який слугував підставою для прийняття останнього, вбачається, що громадянство України позивач отримав на підставі сфальсифікованих даних, у зв`язку з чим рішенням УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 23 травня 2012 року громадянство було скасовано.

26. При цьому, лише 15 травня 2015 року Указом Президента Грузії № 167 припинено громадянство Грузії ОСОБА_1 .

27. Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції, що відповідач під час прийняття рішення не перевірив чи дійсно позивач має статус іноземця, оскільки свідченням виходу з громадянства України та втрати громадянства України, у силу положень статей 18 та 19 Закону України "Про громадянство України" є Указ Президента України, який не видавався відносно позивача.

28. З цього приводу слід зазначити, що дійсно, Президент України відповідно до норм Закону України "Про громадянство України" приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.

29. Водночас, за приписами пункту 5 частини першої статті 24 Закону України "Про громадянство України" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо скасування в межах повноважень прийнятих рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону, в якій, в свою чергу вказано, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

30. Отже, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, а саме 15 квітня 2013 року позивач ще був громадянином Грузії, про що свідчить відповідний Указ Президента Грузії № 167 про припинення громадянства Грузії ОСОБА_1 , а громадянство України станом на момент виникнення спірних правовідносин скасовано рішенням УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 23 травня 2012 року у зв`язку з встановленням факту його отримання на підставі сфальсифікованих даних.

31. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд прийшов до висновку про правомірність рішення ДМС України від 15 квітня 2013 року про заборону громадянину Грузії ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком на п`ять років.

32. Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив в позові.

33. Київський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.

34. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року підлягає скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2017 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич