Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2020 року

Київ

справа №826/717/16

адміністративне провадження №К/9901/21103/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Смоковича М.І.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року (головуючий суддя - Федорчук А.Б., судді - Кобилянський К.М., Мазур А.С.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року (головуючий суддя - Троян Н.М., судді - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.)

у справі № 826/717/16

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

третя особа: Міністерство внутрішніх справ України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, КМУ), третя особа: Міністерство внутрішніх справ України (далі - третя особа, МВС), в якому просив:

визнати незаконним направлення заяви від 30.12.2015 до Міністерства внутрішніх справ України;

зобов`язати Кабінет Міністрів України розглянути заяву від 30.12.2015 та надати позивачу обґрунтовану відповідь за результатами розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, порушене позивачем у своєму зверненні, питання щодо невідповідності приведення Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1102 з подальшими змінами, зокрема, виключення з нього пунктів 12 та 13 віднесено до повноважень Міністерства внутрішніх справ України. Відтак, відповідач, при розгляді заяви позивача від 30.12.2015 діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

27 лютого 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, в якій позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені рішення суду і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що повноваження Міністерства внутрішніх справ України, визначені п. 4 Положення про даний орган, не спростовують того факту, що статтею 2652 КУпАП визначення порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів віднесено до повноважень КМУ. Крім того, позивач у своїй заяві просив привести Порядок № 1102 у відповідність до законодавства України, виключивши з нього зміст пунктів 12 і 13, а не узагальнювати практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції МВС, чи розробляти пропозиції щодо його вдосконалення та в установленому порядку вносити їх на розгляд КМУ чи здійснювати інші повноваження, покладені на МВС.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

Відповідачем і третьою особою відзиву чи заперечення на зазначену касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2020 року зазначену касаційну скаргу призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заявою від 30.12.2015 ОСОБА_1 звернувся до Кабінету Міністрів України щодо невідповідності законодавству України пунктів 12 та 13 Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1102 з подальшими змінами.

Управлінням з питань роботи із зверненнями громадян секретаріату Кабінету Міністрів України повідомило позивача листом, що 05.01.2016 заяву направлено Міністерству внутрішніх справ України за № 41-У000224/26 відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» для розгляду і надання відповіді.

05.01.2016 звернення позивача надійшло до Міністерства внутрішніх справ України.

Листом від 05.02.2016 за № 25/4/2-У-16 Міністерством внутрішніх справ України повідомлено позивача, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 за № 1102 прийнята на підставі та у межах компетенції, що передбачені Конституцією та законами України.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Згідно із ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною 1 статті 1 цього Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про звернення громадян", заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції (далі - Суд) наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд, аналізуючи приписи Закону України «Про звернення громадян», зауважує, що законодавець, передбачаючи обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування пересилати за належністю звернення громадян іншому (відповідному) органу чи посадовій особі, мав на меті забезпечити заявник об`єктивний та всебічний розгляд його заяви.

Водночас, вказаний обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування щодо пересилання звернення може бути реалізований виключно за сукупністю таких умов:

1) питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень;

2) звернення пересилається лише відповідному, а не будь - якому органу чи посадовій особі за належністю, тобто тому органу, до повноваження якого входить вирішення питань, що порушені у зверненні;

3) пересилання повинно відбутися в термін не більше п`яти днів ;

4) про факт пересилання обов`язково повідомляється громадянин, який подав звернення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами обставин, заявою від 30.12.2015 ОСОБА_1 звернувся до Кабінету Міністрів України щодо невідповідності законодавству України пунктів 12 та 13 Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1102 з подальшими змінами.

Вказану заяву 05.01.2016 направлено Міністерству внутрішніх справ України за № 41-У000224/26 відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» для розгляду і надання відповіді, про що повідомлено позивача.

Суд зауважує, що Порядок № 1102 визначає процедуру тимчасового затримання, зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках та їх повернення, безпосередніми учасниками якої є також і представники Національної поліції.

Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що Кабінет Міністрів України, у відповідності до Закону України «Про Кабінет Міністрів України», здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду Міністрів АРК та місцеві державні адміністрації.

Міністерство внутрішніх справ України, в свою чергу, згідно Положення про Міністерство, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України; розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.

Відтак, Суд вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, пересилаючи звернення позивача від 30.12.2015 на адресу Міністерства, як належного органу в розумінні приписів статті 7 Закону України «Про звернення громадян», діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді М. І. Смокович

Н. В. Шевцова