Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 340/341/23

адміністративне провадження № К/990/25089/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Жука А.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року, постановлену у складі судді Жука Р.В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, ухвалену у складі колегії суддів: Юрко І.В. (доповідач), Білак С.В., Чабаненко С.В.,

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неприйнятті наказу про його дострокове звільнення в запас на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

1.2. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти наказ про його дострокове звільнення в запас на підставі пп «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року адміністративний позов залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

3. 13.02.2023 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якій позивач зазначив, що про порушення свого права дізнався у грудні 2022 року, під час ознайомлення з матеріалами справи №340/3992/22, де виявив акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, у якому комісія дійшла висновку, що сімейні обставини не підпадають під дію пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

4. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, визнано причини пропуску звернення до суду з даною позовною заявою неповажними, а позовну заяву повернуто позивачеві на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.

5. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 17.08.2022 року є моментом, коли позивач дізнався (повинен був дізнатися) про порушення свого права. Звернувшись до адміністративного суду 27.01.2023 року, позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом. Заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду не містить обґрунтованих підстав поважності причин пропуску такого строку.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

6. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

7. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що 28.07.2022 року на ім`я командира в/ч ним було подано два рапорти: рапорт про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі пп. 16 п. 116 ч. 4 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України» та 29.07.2022 року рапорт про подальше звільнення зі служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік та військову службу». В разі відмови в задоволенні його рапортів просив надати йому письмові обґрунтовані відповіді щодо причин відмови. Проте відповідей йому надіслано не було, у зв`язку з чим на адресу відповідача було виконано адвокатський запит №29/08/22 від 02.08.2022 року. 17.08.2022 року адвокатом було отримано відповідь № 1097 від 11.08.2022 року, до якої не було додано копій листів-повідомлень про причини відмови у задоволенні рапортів. При цьому, з вказаного листа-відповіді позивачу стало відомо, що за наявності живої мами не позбавленої батьківських прав, військова частина не вважає його батьком, який самостійно виховує дитину, яка не досягла 18 років. З цих же причин відповідач не визнав його права і на подальше звільнення від проходження військової служби.

7.1. Позивач зазначає, що оскільки в першу чергу він ініціював питання надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та вважаючи висновки відповідача щодо відсутності у нього права на таку відпустку передчасними та неправомірними, він звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправними бездіяльності ВЧ, яка полягала у ненадісланні до відповідного територіального центру комплектування та соцпідтримки запиту для перевірки сімейного стану, наслідком чого стало неприйняття наказу про надання відпустки по догляду за дитиною до трьох років та зобов`язання командира ВЧ вчинити вказані вище дії (справа № 340/3992/22). Зазначає, що лише у грудні 2022 року під час ознайомлення з матеріалами справи №340/3992/22 йому стало відомо, що Кіровоградським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки було складено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , у якому комісія дійшла висновку, що сімейні обставини солдата ОСОБА_1 не підпадають під дію пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

7.1.1. Позивач також звертає увагу, що у зв`язку з тим, що 17.02.2023 року його доньці виповнилося 3 роки, та з врахуванням неможливості одночасно змінити предмет та підстави позову, його представником 04.01.2023 року було подано заяву про залишення позову у справі № 340/3992/22 без розгляду, яка судом була задоволена.

7.2. Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що його право на звернення до суду з позовом про звільнення було вичерпано 19.09.2022 року, оскільки після закінчення його права на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, він не був позбавлений права повернутися на службу для продовження її проходження незалежно від наявності/відсутності рапорту про звільнення.

7.3. Позивач вважає, що він набув повного законного і морального права на звернення до суду з позовом про його звільнення від подальшого проходження служби на підставі пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з підстав вказаних у позові (справа № 340/341/23), яке він реалізував у незначний проміжок часу після залишення позову у справі №340/3992/22 без розгляду (27.01.2023 року).

8. Відповідач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

IV. Джерела права й акти їх застосування

9. Відповідно статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

10. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

10.1. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

10.2. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

10.3. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

11. Відповідно до частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

12. За пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

V. Оцінка Верховного Суду

13. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 на посаді електрика відділення електрозабезпечення ІТВ, солдат.

15. 28.07.2022 року позивачем подано на ім`я командира військової частини два рапорти: про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі пп.16 п.116 ч.4 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України»; рапорт про подальше звільнення зі служби на підставі пп «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

16. 17.08.2022 року у відповідь на адвокатський запит від 02.08.2022 року, відповідачем надано лист-відповідь від 11.08.2022 року №1097 про відмову в задоволенні обох рапортів.

17. Вважаючи неправомірною відмову відповідача в задоволенні рапорту про звільнення, позивач 27.01.2023 року оскаржив таку відмову до суду.

18. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 17.08.2022 року є моментом, коли позивач дізнався (повинен був дізнатися) про порушення свого права. Звернувшись до адміністративного суду 27.01.2023 року, позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом.

19. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, Суд зазначає наступне.

20. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

21. Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

22. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

23. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику ЄСПЛ як джерело права.

24. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

25. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

26. Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

27. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

28. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

29. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

30. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

31. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позову в даній справі є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неприйнятті наказу про дострокове звільнення позивача в запас на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти наказ про його дострокове звільнення в запас на підставі пп «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

32. Таким чином, предметом спору є правовідносини щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби для яких, частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено місячний строк звернення до суду.

33. Встановлений статтею 122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

34. Як встановлено судами попередніх інстанцій, про факт відмови в задоволенні його рапорту про звільнення від 29.07.2022 року позивач дізнався з дня ознайомлення з листом-відповіддю від 11.08.2022 року №1097, а саме 17.08.2022 року.

35. Разом з тим, позивач стверджує, що про порушення своїх прав він дізнався лише у грудні 2022 року під час ознайомлення з матеріалами справи №340/3992/22, коли йому стало відомо, що Кіровоградським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки було складено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , у якому комісія дійшла висновку, що сімейні обставини солдата ОСОБА_1 не підпадають під дію пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

36. Протн, Суд зазначає, що вказаний факт не змінює часу, з якого позивач повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав. Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

37. Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.

38. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

39. Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

40. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

41. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

42. Натомість, заявляючи клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та їх поновлення, позивач не надає доказів поважності причин пропуску цього строку, доказів наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, починаючи з моменту порушення його прав, а саме з 17 серпня 2022 року.

43. Таким чином, позивачем не надано до суду відповідних доказів та письмових пояснень із зазначенням об`єктивних та непереборних причин пропуску строку звернення до суду, а підстави пропуску, вказані позивачем визнані неповажними.

44. Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

45. Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов`язків.

46. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

47. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

48. Слід зазначити, що учасники справи повинні дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

49. Позивач був обізнаний щодо його порушених прав ще починаючи з 17.08.2022 року, що підтверджується в касаційній скарзі.

50. Доводи скаржника про те, що оскільки в першу чергу він ініціював питання надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та вважаючи висновки відповідача щодо відсутності у нього права на таку відпустку передчасними та неправомірними, він звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправними бездіяльності ВЧ, яка полягала у ненадісланні до відповідного територіального центру комплектування та соцпідтримки запиту для перевірки сімейного стану, наслідком чого стало неприйняття наказу про надання відпустки по догляду за дитиною до трьох років та зобов`язання командира ВЧ вчинити вказані вище дії (справа № 340/3992/22) та набув повного законного і морального права на звернення до суду з позовом про його звільнення від подальшого проходження служби на підставі пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» лише після залишення 27.01.2023 року позову у справі №340/3992/22 без розгляду, яке він реалізував у незначний проміжок часу після цього, не спростовує факту обізнаності позивача про порушення своїй прав 17.08.2022.

51. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, вказані в заяві позивача про поновлення такого строку, є неповажними.

52. Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли останнього можливості звернутись до суду з даним позовом у встановлені КАС України строки.

53. Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перепон у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено.

54. Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

55. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

56. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій постановлені законні і обґрунтовані судові рішення, які ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

VІ. Судові витрати

57. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №340/341/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді А.В. Жук

В.Е. Мацедонська