Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 380/7837/20

адміністративне провадження № К/9901/16487/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (колегія суддів: Ніколін В.В., Гінда О.М., Пліш М.А.) у справі №380/7837/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, у якому просила визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5311-53У від 14.02.2020 на загальну суму 29293,44 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 380/7837/20 позов задоволено.

Визнано протиправною і скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5311-53У від 14.02.2020 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 29293,44 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що норма про обов`язок сплати єдиного внеску для всіх фізичних осіб-підприємців, незалежно від отримання ним доходу, у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, була включена до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII. Таким чином, вказана норма про обов`язкову сплату єдиного внеску для всіх фізичних осіб-підприємців почала діяти значно пізніше, ніж відбулося припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Крім цього, відповідачем не подано суду доказів проведення документальної перевірки щодо правильності та повноти нарахування і сплати ОСОБА_1 єдиного внеску. З аналізу встановлених обставин та доказів на їх підтвердження, суд дійшов висновку, що відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця виключає правові підстави для нарахування їй єдиного соціального внеску, а тому облікові дані інформаційної системи відповідача не відповідають дійсності.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задоволено.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №380/7837/20 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд указав, що враховуючи той факт, що у період з 2017 року по 20 січня 2020 року у податкового органу були відсутні відомості про те, що відносно позивача внесено запис до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення нею підприємницької діяльності, Головне управління ДПС у Львівській області на виконання вимог Закону № 2464-VI обґрунтовано нараховувало ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що за даними інформаційної системи ГУ ДПС у Львівській області ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області, як фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації 19.04.1995 за № 501).

Згідно з витягом з інтегрованої картки платника податків позивача станом на 31.01.2020 за ОСОБА_1 обліковується заборгованість у розмірі 29293,44 грн.

14 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Львівській області, відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5311-53У на загальну суму боргу 29293,44 грн.

Водночас суд установив, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 у справі № 813/7377/13-а за позовом Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі ГУ Міндоходів Львівської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . У цій постанові вказано, що у ФОП ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед Кам`янка-Бузькою міжрайонною виконавчою дирекцією Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та перед Пенсійним фондом України.

Постанова набрала законної сили 07.11.2013 та 08.11.2013 скерована судом для виконання до Реєстраційної служби Кам`янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області.

Згідно з наявною в матеріалах справи відповіддю Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області від 30.10.2020 № 1141/01-54 на адвокатський запит представника позивача від 27.10.2020 № 07/10-20, в Єдиному державному реєстрі інформація щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутня.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У зв`язку з цим, відповідач уважає, що необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 року по справі №200/1718/20-а (далі - Правова Позиція Верховного Суду), який був застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, полягає в наступному:

Правовою Позицією Верховного Суду було зроблено висновок, що «при визначенні бази оподаткування має враховуватися розмір собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг не відповідає положенням податкового законодавства, які були чинними протягом періоду, що перевірявся.

Окрім цього, необхідно зазначити, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на таку продукцію. База оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг (не враховуючи норми для окремих видів операцій) не може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим».

Позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у справі не були враховані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №500/1762/19, від 12.11.2020 у справі №824/220/19-а, від 15.09.2020 у справі №460/37/19 у подібних правовідносинах. Також скаржник посилається на те, що касаційна скарга становить значний суспільний інтерес, має виняткове значення для учасника справи. Вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки позивач вже 20 років не здійснює підприємницької діяльності. Вважає, що відсутність у позивача статусу ФОП виключає можливість нарахування йому ЄСВ.

Відповідачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Вказує, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають практиці Верховного Суду. Посилається на те, що позивач, відповідно до реєстраційних даних ІТ «Податковий блок», продовжувала перебувати на обліку в ГУДПС у Львівській області, й з 2017 року їй нараховувався єдиний соціальний внесок. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Верховний Суд ухвалою від 24.05.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI, що набрав чинності з 01.01.2011 (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до ст. 1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, серед інших, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Страхувальниками, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується, зокрема: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Відповідно до вимог п. п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, органи доходів і зборів мають право, серед іншого: застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Частиною 4 ст. 25 Закону № 2464-VI визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Згідно з п. п. 3, 4 Розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених норм слідує, що фізичні особи-підприємці, у відповідності до приписів спеціального Закону, яким визначено умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, яка діяла на момент набрання законної сили постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 № 813/7377/13-а) (далі - Закон), державні реєстратори, серед іншого, проводять державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Згідно з ч. 4 ст. 17 цього Закону в Єдиному державному реєстрі повинні міститись відомості, зокрема, щодо дати набрання законної сили та номер судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

За положеннями ст. 49 Закону суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи-підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на обставини неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №500/1762/19, від 12.11.2020 у справі №824/220/19-а, від 15.09.2020 у справі №460/37/19 у подібних правовідносинах.

За результатами розгляду справи №260/81/19, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.

Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Розглядаючи справу №824/220/19-а, Верховний Суд у постанові від 12.11.2020 вказав, що очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов`язковим - в першу чергу для суб`єкта владних повноважень, який був ініціатором звернення до суду з питань припинення підприємницької діяльності позивача, а так само і для суду з питань, які стосуються правовідносин суб`єкта господарювання щодо, якого постановлено таке рішення. Колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновками суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні законні підстави для винесення оскаржуваної Вимоги від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн. оскільки судовим рішенням 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11 (яке набрало законної сили) підприємницьку діяльність позивача було припинено.

Суд при розгляді цієї адміністративної справи (№380/7837/20) звертає увагу на те, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 (справа №813/7377/13-а) з 07.11.2013 (дата набрання законної сили постановою).

На виконання положень Закону, Львівський окружний адміністративний суд супровідним листом від 08.11.2013 направив на адресу реєстраційної служби Кам`янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області копію постанови від 15.10.2013 по справі за позовом Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області до СПД-ФО ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності для відома та виконання.

При цьому, згідно з наявною в матеріалах справи відповіддю Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області від 30.10.2020 № 1141/01-54 на адвокатський запит представника позивача від 27.10.2020 № 07/10-20, в Єдиному державному реєстрі інформація щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутня.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи представника відповідача про відсутність в податкового органу інформації про припинення підприємницької діяльності позивача, у зв`язку з чим в інформаційній системі відповідача наявна інформація про заборгованість ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону (в редакції станом на 08.11.2013) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Отже, з аналізу встановлених обставин та доказів на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця виключає правові підстави для нарахування їй єдиного соціального внеску.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірна вимога ГУ ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5311-53У від 14.02.2020 є такою, що не відповідає критеріям, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), натомість апеляційний суд скасував рішення, яке відповідало закону.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктом 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, знайшли своє підтвердження.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції не було надано належну правову оцінку всім доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи, а також мало місце неправильне застосування норм матеріального права, що в цілому призвело до скасування судового рішення, що відповідало закону.

Згідно із статтею 352 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, ураховуючи те, що висновки суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскаржувана постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року підлягає скасуванню, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року - скасувати, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року - залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко