Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

Київ

справа №826/14646/15

адміністративне провадження №К/9901/3497/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 (головуючий суддя: Данилишин В.М.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 (головуючий суддя: Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Желтобрюх І.Л.)

у справі № 826/14646/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ АЛЬТЕРА КИЇВ»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВ АЛЬТЕРА КИЇВ» (далі - позивач, ПАТ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.07.2015 № 0004052202 про збільшення суми грошового зобов'язання із податку на прибуток на 377279,00 грн. за основним платежем та 94320,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0004062202 про збільшення суми грошового зобов'язання із ПДВ на 2178751,00 грн. за основним платежем та 544688,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 16.07.2015 № 0004052202, № 0004062202.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпунктів 14.1.178, 14.1.179, 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14, ст. 22, пункту 44.1 ст. 44, пунктів 48.1, підпункту 48.5.1 пункту 48.5, пункту 48.7 ст. 48, пунктів 49.1. 49.2, 49.11, 49.15 ст. 49, ст.. 138, пункту 185.1 ст. 185, пункту 187.1 ст. 187, ст. 188, пунктів 198.1. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 200.1 ст. 200, пунктів 201.1. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи ДПІ зводяться до того, що позивачем під час перевірки та у судовому процесі не були надані документи, які підтверджують фактичне виконання поставки позивачу товарів від ТОВ «ЕЛЕКТРОУКРПОСТАЧ», ТОВ «ЕНЕРСІС Україна», ТОВ «ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ», ТОВ «АЛЬТЕРА ІНЖ», ТОВ «НТО АЛЬТЕРА».

Не погоджуючись із касаційною скаргою, позивач направив до суду відзив, в якому просить залишити її без задоволення як безпідставну та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 01.07.2015 № 3257/26-58-22-08-18/39207096. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми підпункту підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.178, 14.1.179, 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14, ст. 22, пункту 44.1 ст. 44, пунктів 48.1, підпункту 48.5.1 пункту 48.5, пункту 48.7 ст. 48, пунктів 49.1. 49.2, 49.11, 49.15 ст. 49, пункту 137.1 ст. 137, пунктів 138.2, 138.4 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пункту 187.1 ст. 187, ст. 188, пунктів 198.1. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 200.1 ст. 200, пунктів 201.1. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК: завищено витрати за 2014 рік на 2095996,00 грн. та податковий кредит у податковому обліку за серпень, грудень 2014 року, січень 2015 року на загальну суму 2178751,00 грн. з посиланням на поставку товарів (послуг) від ТОВ «ЕЛЕКТРОУКРПОСТАЧ», ТОВ «ЕНЕРСІС Україна», ТОВ «ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ», ТОВ «АЛЬТЕРА ІНЖ», ТОВ «НТО АЛЬТЕРА», які не підтверджені первинними документами. У результаті цих порушень позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 377279,00 грн. за 2014 рік, ПДВ за серпень, грудень 2014 року, січень 2015 року на загальну суму 2178751,00 грн. Вказана перевірка була проведена на підставі наказу ДПІ від 12.06.2015 № 747 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «СВ Альтера Київ».

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.07.2015 № 0004052202 про збільшення суми грошового зобов'язання із податку на прибуток на 377279,00 грн. за основним платежем та 94320,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0004062202 про збільшення суми грошового зобов'язання із ПДВ на 2178751,00 грн. за основним платежем та 544688,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «ЕЛЕКТРОУКРПОСТАЧ», ТОВ «ЕНЕРСІС Україна», ТОВ «ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ», ТОВ «АЛЬТЕРА ІНЖ», ТОВ «НТО АЛЬТЕРА» товару, від імені цих постачальників на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу ( абзац перший пункту 138.2 цієї статті).

Пунктом 138.4 ст. 138 цього Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 ст. 134 ПК (у редакції, чинній після внесення змін Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248), собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. (у редакції після внесення змін Законом України від 04.07.2013р. № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті у редакції, чинній до внесення змін Законом України до 28.12.2014 № 71-VIII).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (у редакції, чинній після внесення змін Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій із ТОВ «ЕЛЕКТРОУКРПОСТАЧ», ТОВ «ЕНЕРСІС Україна», ТОВ «ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ», ТОВ «АЛЬТЕРА ІНЖ», ТОВ «НТО АЛЬТЕРА», ДПІ посилається на ненадання позивачем під час перевірки документів, які б підтверджували фактичне виконання поставки та як наслідок робить висновок про не підтвердження змін у податковому обліку позивача первинними документами.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме: копій рахунків на оплату, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, доказів подальшої реалізації отриманого від ТОВ «ЕЛЕКТРОУКРПОСТАЧ», ТОВ «ЕНЕРСІС Україна», ТОВ «ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ», ТОВ «АЛЬТЕРА ІНЖ», ТОВ «НТО АЛЬТЕРА» товару, - за відсутності з боку відповідача доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність наданих позивачем документів щодо господарських операцій між позивачем з одного боку та ТОВ «ЕЛЕКТРОУКРПОСТАЧ», ТОВ «ЕНЕРСІС Україна», ТОВ «ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ», ТОВ «АЛЬТЕРА ІНЖ», ТОВ «НТО АЛЬТЕРА» - з іншого, зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку відповідача правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції).

Висновок судів про задоволення позову також був обґрунтовано мотивований з посиланням на встановлені постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.07.2015 у справі № 826/11987/15, яка набрала законної сили 29.09.2015, обставини протиправності наказу ДПІ від 12.06.2015 № 747. Так, цією постановою вказаний наказ був визнаний протиправним та скасований.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (абзац перший пункту 44.3 цієї статті).

Відповідно до абзацу першого пункту 44.6 ст. 44 ПК, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (абзац другий цього пункту ).

Зміст наведених правових норм свідчить, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 ст.44 ПК прирівнюється до їх відсутності.

Разом із тим, вказані норми застосовуються у випадках дотримання контролюючим органом норм ПК щодо проведення перевірок платника податків.

За встановлення у судовому процесі обставин не допуску позивачем службових осіб ДПІ до проведення перевірки, визнання протиправним та скасування наказу ДПІ про її проведення, що підтвердило правомірність дій позивача щодо недопуску ДПІ до перевірки, посилання контролюючого органу на норми пункту 44.6 ст. 44 ПК як підставу зменшення сум витрат та податкового кредиту у податковому обліку позивача є необґрунтованим.

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко