Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.10.2018 року у справі №813/220/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 813/220/18

адміністративне провадження № К/9901/67048/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І. Я.,

суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду 26 квітня 2018 року (суддя Мартинюк В. Я.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду 13 вересня 2018 року (судді: Кухтей Р. В. (головуючий), Нос С. П., Сеник Р. П. ) у справі № 813/220/18.

УСТАНОВИЛ:

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Львівській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.12.2017 № 0291601307, № 0291641307, № 0291521307, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2017 за № Ф-0291721307, рішення про застосування штрафних санкцій від 01.12.2017 за №
0291731307.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій були прийняті контролюючим органом всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки відповідач зробив висновки про порушення позивачем чинного податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на відповідні обставини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду 26 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду 13 вересня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано прийняті ГУ ДФС у Львівській області податкові повідомлення-рішення від 01.12.2017: № 0291601307, № 0291641307, за № 0291521307, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2017 за № Ф-0291721307, рішення за № 0291731307 від 01.12.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки відповідачем не було доведено порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, а висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях відповідача щодо порушень позивачем вимог законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ГУ ДФС у Львівській області подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду 26 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду 13 вересня 2018 року та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами ГУ ДФС у Львівській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з
01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт № 2013/13-01-13-07/ НОМЕР_1 від 17.11.2017. В ході перевірки контролюючим органом були встановлені наступні порушення: п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.177.1, п.177.2, п.177.3, п.п.177.4.1, п.п.177.4.2, п.п.177.4.3, п.п.177.4.4 п.177.4, п.177.10 ст.177 ПК України, в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік та включення до декларації про майновий стан та доходи за вказаний період невідповідних даних, в результаті чого нараховано податок з доходів фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 258 005,18 грн; п.162.1 ст.162, п. п.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.16.1 підрозділу 10 розділу ХХ перехідних положень ПК України, в результаті чого донараховано військового збору за 2015 рік в сумі 6 910,22 грн, за 2016 рік в сумі 7 984,12 грн; п.1 ч.4 ст.1, абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, п.2 ст.9 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано єдиний внесок в розмірі 205 941,32 грн; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України в частині заниження розміру податкових зобов'язань з ПДВ на суму 528,00 грн та завищення розміру податкового кредиту з ПДВ на суму 198 591,00 грн, в результаті чого донараховано ПДВ на загальну суму 199 119,00
грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 01.12.2017 були прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема, № 0291601307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 322

506,48 грн (в тому числі 258 005,18 грн за основним зобов'язанням та 64 501,30
грн штрафними (фінансовими) санкціями), № 0291641307, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір у розмірі 18 617,93 грн (в тому числі 14 894,34 грн за основним зобов'язанням та 3 723,59 грн штрафними (фінансовими) санкціями), № 0291521307, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 248 898,75 грн (в тому числі 199 119,00 грн за основним зобов'язанням та 49 779,75 грн штрафними (фінансовими) санкціями). Також контролюючим органом було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0291721307 від 01.12.2017 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 205 941,32 грн та рішення № 0291731307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 30 088,45 грн.

Судами попередніх інстанцій зі змісту вказаного акта перевірки встановлено, що контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами-постачальниками: ТзОВ "Парада ", ТзОВ "Карма-А", ТзОВ "Осіріс-Юг ", ТзОВ "Цефей Соут ", ТзОВ "Номос Омас ", ТзОВ "Ісланд Груп", ТзОВ "Інспайр Трейд ", ТзОВ "Інкам Інвест ", ТзОВ "Лаярд ", ТзОВ "Деруент", ТзОВ "Кріст Лайт", ТзОВ "Євротранс Дніпро", у зв'язку з чим зазначив, що у платника податків не було підстав для податкового обліку вказаних операцій, оскільки наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Судами встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ТзОВ "Осіріс-Юг", ТзОВ "Карма-А ", ТзОВ "Цефей Соут ", ТзОВ "Парада ", ТзОВ "Інспайр Трейд ", ТзОВ "Лаярд", ТзОВ "Деруент ", ТзОВ "Ісланд Груп ", ТзОВ "Номос Омас ", ТзОВ "Інкам Інвест", ТзОВ "Євротранс Дніпро" (продавці) 02.01.2014,03.02.2014,03.03.2014,01.07.2014,01.04.2015,05.08.2015,01.09.2015,14.01.2016,05.10.2016,01.11.2016 та
22.12.2016 були укладені договори купівлі-продажу товарів (автозапчастин) за №1А, №6А, №8А, №33, №43, №0508/1, №19, №29, №108, №112, №311, за умовами яких продавці продають, а покупець купує товар у визначеному асортименті. На підтвердження реального виконання зазначених договорів позивачем було надано видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, рахунки, документи, що підтверджують обставини придбаного у вищенаведених контрагентів товару, зокрема, договори з відповідними суб'єктами господарювання, накладними про поставку товару, довіреності на отримання матеріальних цінностей, податкові накладні, рахунки, тощо.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що викладені у вказаному акті перевірки висновки ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності контрагентів позивача, які містяться в акті перевірки Криворізької південної ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 10/22.01-34/38160597 від 06.01.2015, актах ДПІ у м. Суми № 388/2204/38136983/111/1 від 19.03.2014, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаїв ГУ Міндоходів у Миколаївській області № 87/14-02-22-03/36486823 від 23.05.2014, № 174/14-02-22-01/38969217 від
08.09.2014, № 145/14-02-22-01/38969217 від 23.07.2014, узагальненою податковою інформацією Чернівецької ОДПІ № 276/7/24-12-12-01/40359097 від 16.03.2017, Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області № 79/7/19-18-14-01/3986164 від 04.07.2016, №9148/12-01 від 18.04.2016 (супровідний лист від 27.05.2016 за № 11862/7/22-25-14-03), в базі даних АІС "Податковий Блок", а не на дослідженні господарських операції безпосередньо між позивачем та його контрагентами. Крім того, в матеріалах справи наявні копії податкових накладних, які не містять недоліків, а також витяги та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та свідоцтва про реєстрацію платника податків на додану вартість, які вказують на ту обставину, що на час вчинення досліджуваних господарських операцій, контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та являлися платником податку на додану вартість.

Щодо нарахування грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності та військового збору, єдиного внеску (нарахування яких є похідними від податку на доходи фізичних осіб) суди попередніх інстанцій зазначили, що нарахування таких у межах спірних правовідносин, враховуючи положення чинного податкового законодавства, є протиправним з урахуванням встановлених обставин реальності господарських операцій позивача з його контрагентами.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. В доводах касаційної скарги контролюючий орган цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено позивачем та вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанції окремих положень Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, щодо оформлення позивачем відповідних первинних документів на підтвердження відповідних даних податкового обліку, а також відсутності реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентами, що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішення.

8. Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

9. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):

10.1. Підпункт 14.1.36,14.1.181 пункту 14.1 статті 14.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податковий кодекс України.

10.2. Пункт 44.1 статті 44.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

10.3. Пункт 138.2 статті 138.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податковий кодекс України.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

10.4. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

10.5. Пункт 162.1 статті 162.

Платниками податку є: 162.1.1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; 162.1.2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; 162.1.3. податковий агент.

10.6. Пункт 163.1 статті 163.

Об'єктом оподаткування резидента є: 163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; 163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); 163.1.3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

10.7. Пункти 177.1-177.4 статті 177.

Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною Податковий кодекс України.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; 177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; 177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; 177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

10.8. Пункт 185.1 статті 185.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до Податковий кодекс України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до Податковий кодекс України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

10.9. Пункти 198.1,198.3,198.6 статті 198.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до Митним кодексом України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою Митним кодексом України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Митним кодексом України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Митним кодексом України.

11. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року N 996-XIV:

11.1. Стаття 1.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

12. Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

12.1. Пункт 2 частини першої статті 1.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

12.2. Пункт 2 частини першої статті 7.

Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

12.3. Пункт 3 частини одинадцятої статті 25.

Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

14. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

15. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

16. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

17. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

18. Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.

19. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

20. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

21. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ").

22. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченні на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття судами рішень).

23. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 01.12.2017 № 0291601307, № 0291641307, № 0291521307, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від
01.12.2017 за № Ф-0291721307, рішення про застосування штрафних санкцій від
01.12.2017 за № 0291731307, діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення та оформлення яких чітко передбачено законодавством. Визначальним для вирішення справи є дослідження та встановлення фактичного руху активів в процесі виконання укладених договорів, і таке дослідження має бути здійснено на підставі первинних документів, які мають бути належним чином оформлені, в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення таких операцій і є підставою для формування податкового обліку платника податків. У справі, що розглядається, позивачем було надано до судів першої та апеляційної інстанції оформлені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства первинні документи (договори, договори купівлі-продажу товарів (автозапчастин), видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, рахунки, документи, що підтверджують обставини придбаного у вищенаведених контрагентів товару, накладними про поставку товару, довіреності на отримання матеріальних цінностей, податкові накладні, рахунки та інші документи), які містять усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. В свою чергу, контролюючим органом не було доведено та надано судам попередніх інстанцій належних доказів відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами за перевіряємий відповідачем період.

Крім того, колегія суддів щодо висновків та доводів відповідача про неможливість придбання товарів (робіт, послуг) позивачем у вказаних контрагентів, які контролюючий орган обґрунтовує виключно посиланням на акти перевірок інших контролюючих органів, узагальнену податкову інформацію, інформацію в базі даних АІС "Податковий Блок", зазначає, що такі висновки не підтверджені належними доказами. Інформація, що наявна, зокрема, у таких актах та узагальненій податковій інформації, на які посилається контролюючий орган, як на критерії оцінки реальності господарських операцій є безпідставними, оскільки фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а, отже, така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимими та достовірними доказами в розумінні процесуального законодавства. Тоді як, судами першої та апеляційної інстанції встановлено реальне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що підтверджено належно оформленими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Вказані документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення.

Колегія суддів зазначає, що касаційна скарга є ідентичною апеляційній скарзі та запереченням на адміністративний позов, контролюючим органом інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в апеляційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права скаржником не наведено.

Контролюючий орган фактично просить здійснити переоцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанції, обставин справи.

24. Судами першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у запереченні на адміністративний позов та апеляційній скарзі, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

25. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду 26 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду 13 вересня 2018 року слід залишити без задоволення.

26. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

27. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ").

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду 26 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду 13 вересня 2018 року у справі № 813/220/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова