Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2018 року

Київ

справа №826/15718/16

адміністративне провадження №К/9901/3037/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Пасічник С.С. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Довіра та гарантія» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року (головуючий суддя Шрамко Ю.Т.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 826/15718/16 (головуючий суддя Ганечко О.М., судді: Коротких А.Ю., Літвінова Н.М.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Довіра та гарантія» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Довіра та гарантія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві щодо невідображення в інтегрованій картці платника, відкритій щодо позивача, переплати з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1 800 000 грн. та переплати з єдиного соціального внеску у сумі 1 700 000 грн. та зобов'язати відобразити в інтегрованій картці платника відповідну переплату.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відсутність законодавчо врегульованого механізму відображення в інтегрованій картці платника сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску, сплачених платником податків належним чином, але не зарахованих до відповідних казначейських рахунків, не може бути підставою для існування порушеного інтересу позивача у достовірному відображенні стану розрахунків за податками та іншими загальнообов'язковими платежами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимога про зобов'язання відповідача вчинити певні дії щодо відображення в інтегрованій картці платника переплати з податку на доходи фізичних осіб та з єдиного соціального внеску є такою, що не підпадає під судовий захист в межах даної справи, оскільки порушення прав позивача не встановлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає про неправильне застосування судами частини першої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою встановлено право позивача як запитувача інформації вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, у тому числі і податкової інформації.

Крім того, скаржник зазначає про порушення судами принципу правової визначеності, який не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, та принципу відповідальності держави, яким, зокрема, передбачено, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Також платник податків, з посиланням на підпункт 21.1.2 та 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, вказує на ненадання судами оцінки порушенню його охоронюваного законом інтересу з метою захисту від можливих дій з боку податкових органів щодо притягнення до відповідальності за несвоєчасну або неповну сплату платником обов'язкових платежів, а також те, що судами залишено поза увагою та не застосовано до спірних правовідносин принцип фіскальної достатності, передбачений підпунктом 4.1.5 пункту 4.1 статті 4, а також статті 43 Податкового кодексу України.

Серед іншого позивачем також вказано про недотримання судами у відповідній справі правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 02 серпня 2003 року, про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані карток особових рахунків правильно відображали фактичний стан платежів до бюджету.

Також ПАТ «Страхова компанія «Довіра та гарантія» посилається на безпідставне незастосування судами попередніх інстанцій пункту 2 розділу 1 Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422, яким передбачена можливість вносити відомості до інтегрованої картки платника на підставі судового рішення, а також на неправильне застосування частини першої статті 2 та частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору банківського рахунку юридичної особи, укладеного між ПрАТ «Страхова компанія «Довіра та гарантія» та ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», позивач 05 квітня 2016 року надав банку платіжні доручення щодо сплати єдиного соціального внеску у розмірі 22% за 2016 рік на загальну суму 1 700 000, 00 грн. та щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% за 2016 рік на загальну суму 1 800 000, 00 грн.

08 квітня 2016 року платіжні доручення щодо сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску від 05 квітня 2016 року повернуті банком платнику без виконання на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 1.25 глави 1 розділу III Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року № 1581/21893.

14 вересня 2016 року позивач листом № 14092016/1 звернувся до відповідача з метою отримання актів звірки про стан розрахунків за 2016 рік на 01 вересня поточного року по наступних податках, зборах та обов'язкових платежах: єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, податок на прибуток.

Листом від 26 вересня 2016 року відповідач повідомив про можливість отримання такої звірки через «Електронний кабінет платника» та вказав веб-сторінку для отримання такої інформації (cabinet.sfs.gov.ua).

Згідно облікових даних податкового органу кошти у загальному розмірі 1 800 000 грн. (податок на доходи фізичних осіб) та у загальному розмірі 1 700 000 (єдиний соціальний внесок) за період з 05 квітня 2016 року по 26 вересня 2016 року не відображені.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно із пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначається Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III.

Згідно із пунктом 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Пунктом 8.1 статті 8 наведеного Закону передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Згідно із пунктом 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Відтак направлення позивачем до свого банку належним чином оформлених платіжних вимог на оплату податкових платежів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними та необхідними діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов'язання.

У свою чергу, організація діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків та інших платежів, визначена у Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за N 751/28881 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 розділу 1 Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Приписами пункту 3 розділу 1 Порядку передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Зі змісту пункту 1 розділу 2 Порядку вбачається, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Пунктом 1 розділу 3 Порядку передбачено, що для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників органи ДФС проводять оперативний облік надходжень за податками, зборами на підставі документів, визначених порядком взаємодії органів ДФС та органів Казначейства у процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, а саме: відомостей про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за надходженнями у вигляді технологічного файла @B; виписок з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів; звітів про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями.

Відповідно до пункту 2 розділу 3 Порядку оперативний облік надходжень також здійснюється за єдиним внеском на підставі документів, визначених Положенням про рух коштів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 12 лютого 2016 року N 54, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 березня 2016 року за N 330/28460, а саме: відомостей про рух страхових коштів на аналітичних рахунках 3719, відкритих на ім'я органів ДФС, у вигляді технологічного файла @E; виписок з рахунків 3719, відкритих на ім'я головних управлінь ДФС, у вигляді електронного реєстру розрахункових документів та у паперовому - на якому проставляється штамп відповідного органу Казначейства; звітів про надходження страхових коштів на рахунки 3719, відкриті на ім'я головних управлінь ДФС та на ім'я органів ДФС; оборотно-сальдової відомості за аналітичними рахунками 3719, відкритими на ім'я головних управлінь ДФС.

Таким чином, з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету контролюючі органи відкривають платнику податків інтегровані картки, за якими відображається стан розрахунків платника з бюджетом. Відомості про сплату податкових зобов'язань платниками податків обліковуються у таких картках за даними електронних реєстрів розрахункових документів. А умовою, з якою законодавство пов'язує відображення в інтегрованій картці платника факту надходження грошових коштів в рахунок сплати податкового зобов'язання є отримання від Державної казначейської служби України підтвердження про зарахування грошових коштів на відповідний рахунок.

Враховуючи відсутність відповідних даних від органів Державної казначейської служби України, відповідач правомірно не відобразив дані з переплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника - позивача, а тому протиправна бездіяльність з боку відповідача відсутня.

Що ж до посилань в касаційній скарзі на пункт 3 частини першої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», яким передбачено, що кожна особа має право вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону, то такі посилання за обставин даної справи не є прийнятними, оскільки встановлено, що підстави для відображення відповідачем в інтегрованій картці переплати з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1 800 000 грн. та переплати з єдиного соціального внеску у сумі 1 700 000 грн. відсутні.

Крім того, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушено відповідачем саме в спірних публічно-правових відносинах.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.

Отже, доводи скаржника про порушення судами принципів правової визначеності та відповідальності держави є помилковими, оскільки у даній справі встановлено відсутність обов'язку у відповідача щодо вчинення певних дій не через відсутність певного правового акта, а через відсутність порушеного права та підстав вважати, що контролюючим органом допущено протиправну бездіяльність.

З приводу того, що судами не надано оцінку можливим діям з боку податкових органів з посиланням на підпункт 21.1.2 та 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, якими передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій та не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, слід зазначити, що можливе прийняття відповідачем на підставі даних інтегрованих карток рішень, якими будуть порушені права позивача, не свідчить про наявність права, яке підлягає захисту, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, а не ймовірно порушене у майбутньому. Оскільки така позовна вимога спрямована на майбутній захист прав, свобод та інтересів позивача, які на час розгляду справи судами не були порушені, підстави для її задоволення відсутні.

Крім того, з приводу незастосування до спірних правовідносин підпункту 4.1.5 статті 4, яким передбачено такий принцип податкового законодавства України як фіскальна достатність (встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями), та статті 43 Податкового кодексу України, яка встановлює умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, слід зазначити, що доводи касаційної скарги у цій частині не містять обґрунтувань яким чином відповідачем у даній справі допущено порушення відповідного принципу. В свою чергу, повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань не є предметом спору у даній справі.

Посилання скаржника на те, що судове рішення є первинним документом у відповідності до пункту 2 розділу 1 Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 та на підставі нього можуть бути внесені зміни до інтегрованої картки платника податків, є безпідставним, оскільки в силу пункту 12 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи) постанова - письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову.

Враховуючи те, що у даному випадку суди дійшли висновків про відмову у задоволенні позову у зв'язку із відсутністю порушень відповідачем, доводи про те, що ними не враховано положення відповідного Порядку, є безпідставними.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що зі змісту судових рішень та матеріалів справи не вбачається порушення судами попередніх інстанцій завдань адміністративного судочинства та права звернення позивача до адміністративного суду, які передбачено частиною першою статті 2 та частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи).

З приводу неврахування судами попередніх інстанцій у даній справі правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 02 серпня 2003 року, слід зазначити, що вона поширювалася на правовідносини, які регулювалися Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня № 2181-III.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Довіра та гарантія» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 826/15718/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С.Пасічник

Судді І.А.Васильєва

В.П.Юрченко