Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 810/1232/16

адміністративне провадження №К/9901/11355/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 810/1232/16

за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання неправомірними дії;

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Ганечко О. М., Коротких А. Ю., Літвіна Н. М.) від 20 жовтня 2016 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої А. М, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), в якому, з урахуванням з урахуванням уточнених позовних вимог від 11 травня 2016 року, просила:

- визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої А. М. щодо реєстрації права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на предмет іпотеки: квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24376639 від 12 вересня 2015 року.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач, серед іншого, зазначила, що відповідачем протиправно здійснено реєстрацію права власності за третьою особою на предмет іпотеки: квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1, оформлене рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2015 року за номером 24376639, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної з переходом таких прав на об'єкт нерухомості.

3. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2

Скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та ухвалено нову, якою задоволено адміністративний позов.

Визнано неправомірними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни щодо реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 40,4 кв. м, житловою площею 23,2 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 24376639 від 12 вересня 2015 року 14:44:13.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 07 листопада 2016 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. 05 грудня 2016 року до Вищого адміністративного суду України від ОСОБА_2 надійшли заперечення на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс», в яких позивач просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалась.

9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

10. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11. 30 січня 2018 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року у справі № 810/1232/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

12. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 2707/0408/71-018-Z-1.

Згідно п. 2 вказаного договору, на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

14. Також, 25 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк») укладено кредитний договір № 2707/0408/71-018.

15. 28 листопада 2012 року між ВАТ «Сведбанк» (банк) та третьою особою («Фактор») було укладено договір факторингу № 15.

Згідно п. 2.1 вказаного договору, банк відступає третій особі свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження в розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому договором.

16. 28 листопада 2012 р. між між ВАТ «Сведбанк» (банк) та третьою особою («Фактор») укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами.

Відповідно до вимог п. 1.2 названого договору, первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до договору.

17. Згідно додатку, ВАТ «Сведбанк» було відступлено третій особі право вимоги за іпотечним договором № 2707/0408/71-018-Z-1.

18. У подальшому, третя особа звернулася до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

19. 12 вересня 2015 року відповідачем проведено державну реєстрацію права власності за третьою особою на предмет іпотеки: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка була оформлена рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24376639.

20. Вважаючи дії та рішення відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що правомірність прийняття відповідачем рішення номер 24376639 вже була предметом розгляду в межах цивільної справи № 367/7589/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Сведбанк», ТОВ «ФК «Вектор плюс», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та поновлення права власності, а тому, відсутні підстави для визнання позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача щодо реєстрації права власності третьої особи на предмет іпотеки.

22. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. На момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено можливість проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості.

23. Отже, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном. Таким чином, дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном, тобто проведена з порушенням компетенції, а тому, не відповідає вимогам закону.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

24. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

25. Зокрема скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», якими передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержавтеля або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

27. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

28. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

29. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

30. На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

31. Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

32. Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

33. Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

34. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

35. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

36. Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

37. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

38. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, що виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

39. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин оскільки відповідач, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрацію права власності за третьою особою.

40. Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

41. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального Кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

42. У цій справі, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного договору та іпотечного договору), стосуються правомірності набуття права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру № 1, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Нове Шосе, 13, впливають на майнові права позивача як іпотекодавця, який правомірність такого набуття ставить під сумнів. Цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

43. Аналогічна правова позиція, щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 826/366/16 та № 815/6956/15 відповідно).

44. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц, розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.

45. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

46. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

47. На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суд від 20 жовтня 2016 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року у адміністративній справі № 810/1232/16 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач Т. О. Анцупова

Судді В. М. Кравчук

О. П. Стародуб