Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

20.03.2018

Київ

провадження № А/9901/73/18

справа № 800/376/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю. (судді-доповідача),

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив:

- зобов'язати утриматися від прийняття рішень щодо внесення Президентові України подань про призначення на посаду суддів Верховного Суду кандидатів на зайняття 120 вакантних місць суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, рейтинги яких визначено у межах конкурсу, оголошеного рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 листопада 2017 року № 145/зп-16;

- скасувати такі рішення у разі їх прийняття Вищою радою правосуддя.

Позов обґрунтовано тим, що порушено порядок проведення добору з призначення на посади суддів Верховного Суду, тому відповідачу слід утриматися від вчинення вказаних дій.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

19 вересня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява про перегляд судового рішення, в якій позивач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року та передати справу для продовження розгляду за підсудністю.

Заява обґрунтована тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд всупереч Конституції України, обмежив його право доступу до правосуддя.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

Справу № 800/376/17 з Верховного Суду України передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" зазначеного Закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у підпункті 1 передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши заяву ОСОБА_2, колегія суддів приходить до висновку, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 КАС України (в редакції Закону № 2136-19 чинній на момент звернення позивача до суду) суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України в редакції Закону № 2136-19 завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України регулювала стаття 171-1 КАС України в редакції Закону № 2136-19.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 171-1 КАС України в редакції Закону № 2136-19 Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може: визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує кожному захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Як вбачається з позовних вимог, позивачем заявлено вимоги про зобов'язання Вищої ради правосуддя утриматися від прийняття рішень щодо внесення Президентові України подань про призначення на посаду суддів Верховного Суду кандидатів на зайняття 120 вакантних місць суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, рейтинги яких у межах конкурсу, оголошеного рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 листопада 2017 року № 145/зп-16 та скасування таких рішення у разі їх прийняття.

Згідно зі статтею 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані із здійсненням правосуддя.

Таким чином, органам суддівського самоврядування, уповноваженим особам цих органів делеговані певні управлінські повноваження, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Отже, громадяни України мають право звертатися до органів суддівського самоврядування та їх уповноважених осіб із повідомленнями, пропозиціями та заявами з питань внутрішньої діяльності судів, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. До таких звернень належать і заяви та повідомлення, які містять відомості про наявність у діянні судді ознак дисциплінарного проступку або порушення ним присяги.

Колегія суддів зазначає, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Проте, Вищою радою правосуддя не вчинено будь-яких дій або бездіяльності, які б створювали для позивача права та обов'язки і породжували для нього право на захист, і відповідно, право на звернення з даним позовом.

При цьому, виходячи зі змісту частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальним законодавством не передбачено оскарження рішень, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які фактично не відбулись, або відбудуться в майбутньому, з огляду на відсутність порушення прав, свобод та інтересів особи, яка звертається до суду.

Отже, вчинивши дії, від яких позивач просить зобов'язати утриматись, Вища рада правосуддя жодним чином не порушить права позивача, оскільки він не входить до суб'єктного складу учасників, права чи обов'язки яких можуть виникнути, змінитись чи припинити, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі.

Правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постановах від 15 липня 2014 року у справі №21-273а14, від 03 лютого 2015 року у справі №21-617а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16.

Згідно ч. 1 ст. 244 КАС України в редакції Закону № 2136-19 Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до висновку про законність та обґрунтованість постановленої ухвали, а тому відмовляє в задоволенні заяви.

Керуючись ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2136-19, п.1 ч.1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 800/376/17.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

Судді Верховного Суду