Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.09.2019 року у справі №815/6193/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа №815/6193/15

адміністративне провадження №К/9901/9957/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука А. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року у складі судді Аракелян М. М. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Коваля М. П., Домусчі С. Д., Кравець О. О. у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_1, про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_2 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, в якому просила скасувати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ОД 18212131712 від 01.08.2012, зареєстровану Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ОД 18212131712 від 01.08.2012, проведену Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року змінено, виключено мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, та визначено мотиви за постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позивачем відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 01.08.2012 за № ОД 18212131712, за заявою ОСОБА_1 про прийняття в експлуатацію об'єкта, збутового без дозволу на виконання будівельних робіт, ІДАБК в Одеській області була зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації: "Реконструкція частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1", замовник будівництва - ОСОБА_1.

Не погоджуючись із реєстрацією вказаної декларації, посилаючись на порушення своїх справ, як співвласника житлового будинку за вказаною адресою, та наведення третьою особою у подану декларацію недостовірних даних, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання та скасовуючи реєстрацію оскаржуваної декларації, суд першої інстанції виходив з того, що при її поданні ОСОБА_1 було вказано недостовірні відомості щодо документа, що посвідчує право власності (користування) земельною ділянкою, а саме зазначено не існуюче рішення Виконкому Одеської міськради від 16.07.1956 № 642, що за правилами Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13.04.2011 № 461, є підставою для скасування такої декларації.

Суд апеляційної інстанції змінюючи рішення суду першої інстанції вказав, що оскільки реєстрація оскаржуваної декларації про готовність об'єкта до експлуатації була здійснена відповідачем з порушенням порядку проведення такої реєстрації, за відсутності документів, що є підставою для проведення такої реєстрації, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що реєстрації оскаржуваної декларації підлягає скасуванню, а вимоги позивача задоволенню.

Разом з цим, апеляційний суд вказав, що дійшовши обґрунтованого висновку про задоволення заявлених позовних вимог, суд першої інстанції помилково послався як на підставу для скасування реєстрації оскаржуваної декларації на положення Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13.04.2011 № 461, в частині наведення замовником будівництва недостовірних даних у поданій декларації. Разом з тим, що за встановлених судом першої інстанції та підтверджених під час апеляційного розгляду обставин в даному випадку при реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 01.08.2012 № ОД 18212131712 були допущені порушення порядку проведення такої реєстрації, особливості якого саме для об'єктів, що збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, визначає наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 91 від 24.06.2011 (чинний та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а тому саме вказані обставини і є підставою для скасування реєстрації такої декларації.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини 1 статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини 1 статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 392 ЦК передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Як убачається з установлених судами обставин справи та наведених у позовних вимогах і касаційній скарзі доводів, позивач оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень, яке фактично стосується права третьої особи на реконструйовану частину будинку, саме з підстав незгоди з фактом такої реконструкції, що, на думку позивача, призвело до порушення її права, як користувача земельної ділянки та власника частки житлового будинку, який належить трьом співвласникам: ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.11.2005, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.11.2005 та ОСОБА_1 на підставі реєстраційного свідоцтва НОМЕР_1 від 28.09.1984.

Спірна реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка здійснена суб'єктом владних повноважень, породжує права та обов'язки тільки для суб'єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва.

За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою реконструкції частини вказаного домоволодіння.

З урахуванням наведеного Суд вважає, що у цій справі існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення його порушених прав.

Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 та 28 листопада 2018 року у справі № 816/616/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч. 1 ст. 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ч. 1 ст. 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року скасувати.

Провадження у справі № 815/6193/15 закрити.

Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук