Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2020 року

м. Київ

справа №818/759/16

касаційне провадження №К/9901/39376/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2016 (суддя Осіпова О.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 (головуючий суддя - Бегунц А.О.; судді: Рєзнікова С.С., Старостін В.В.) у справі № 818/759/16 за позовом Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області звернулась до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому», в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просила стягнути податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 478669,96 грн.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 23.12.2016 адміністративний позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» податковий борг з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 421152,92 грн. на користь місцевого бюджету м. Суми. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.03.2017 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2016 залишив без змін.

Державна податкова інспекція у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 478669,96 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 57.4 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на необ`єктивності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до складу податкового боргу, у стягненні якого попередніми судовими інстанціями відмовлено, серед іншого, входять суми нарахованої контролюючим органом пені в розмірі 702,88 грн., 1999,20 грн., 4332,33 грн. за затримку сплати грошових зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб, збільшених згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 16.09.2013 № 0003671503 та від 07.11.2013 № 0000152205.

Водночас, судовими інстанціями з`ясовано, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 у справі № 818/8413/13-а податкове повідомлення-рішення від 16.09.2013 № 0003671503 визнано нечинним та скасовано. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 рішення суду першої інстанції змінено та виключено з другого абзацу резолютивної частини положення щодо визнання нечинним цього акта індивідуальної дії; в іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 залишено без змін.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 у справі № 818/8707/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014, податкове повідомлення-рішення від 07.11.2013 № 0000152205 визнано протиправним та скасовано.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки податкові повідомлення-рішення від 16.09.2013 № 0003671503 та від 07.11.2013 № 0000152205 скасовано в судовому порядку, то нарахована за затримку сплати збільшених згідно з ними сум грошових зобов`язань пеня не підлягає стягненню.

Проте, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, судові рішення, внесені до якого, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 № 3262-IV, постановою Верховного Суду від 10.09.2019 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 у справі № 818/8413/13-а скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено; постановою Верховного Суду від 25.01.2019 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 у справі № 818/8707/13-а скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, висновок судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені виключно з мотивів скасування податкових повідомлень-рішень від 16.09.2013 № 0003671503 та від 07.11.2013 № 0000152205 у судовому порядку є необґрунтованим.

Крім того, як встановлено судовими інстанціями, до складу податкового боргу відповідача входить борг за податковим повідомленням-рішенням від 04.12.2014 № 0012581503/63484 про збільшення суми грошового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в розмірі 26088,36 грн., а також за податковим повідомленням-рішенням від 30.12.2014 № 0013541503/69218 про збільшення суми грошового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в розмірі 26088,36 грн.

Водночас, суди з`ясували, що в червні 2015 року Державна податкова інспекція у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області зверталась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» про стягнення за рахунок коштів на рахунках у банках, обслуговуючих відповідача, та готівки, що йому належить, податкового боргу з орендної плати в розмірі 423408,73 грн., який, серед іншого, виник і внаслідок несплати грошових зобов`язань, збільшених згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 04.12.2014 № 0012581503/63484 та від 30.12.2014 № 0013541503/69218.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 у справі № 818/2131/15 у задоволенні позову органу доходів і зборів відмовлено.

А відтак, на переконання судів попередніх інстанцій, встановлені обставини у справі № 818/2131/15 в силу правил частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) не доказуються при вирішенні розглядуваного спору.

Проте, судами не враховано, що передбачене вказаною нормою процесуального права звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених вказаним положенням Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, в загальному порядку.

Більш того, частиною сьомою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Суд також повинен враховувати вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які відповідають правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Отже, суд під час розгляду даної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен був самостійно кваліфікувати правову природу спірної податкової заборгованості з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Суд касаційної інстанції, в свою чергу, відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість зазначеної частини позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

У частині задоволення позову рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 у справі № 818/759/16 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 у справі № 818/759/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк