Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.06.2018 року у справі №818/1998/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №818/1998/14

адміністративне провадження №К/9901/4559/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 (суддя - Бондар С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 (головуючий суддя - Мінаєва О.М., судді - Макаренко Я.М., Шевцова Н.В.) у справі №818/1998/14 за позовом товариства з обмеженою «Сумська фірма «Усе для дому» до державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Сумська фірма "Усе для дому" звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - ДПІ у м. Сумах) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.2014 №0001192205.

Позовні вимоги мотивує тим, що податковою інспекцією необґрунтовано донарахована орендна плата з розрахунку 3% від нормативної оцінки земельної ділянки, тому що умовами договору оренди передбачена орендна плата в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 10.07.2014 № 0001192205.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного суду України, викладену у постановах від 11.06.2013 по справам №21-166а13, №21-443а12 дійшов висновку про те, що хоча зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Таким чином суд зазначив, що оскільки укладені договори між Сумською міською радою народних депутатів та ТОВ "Сумська фірма "Усе для дому" на право тимчасового користування землею не було розірвано чи змінено, внаслідок чого позивач використовував земельну ділянку та правомірно сплачував орендну плату у визначеному ним розмірі.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Сумах просить постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати.

В доводах касаційної скарги податковий орган зазначає, що Податковий кодекс України (далі - ПК України) питання визначення орендної плати за землю відносить до регулювання договором оренди земельної ділянки, проте встановлює обмеження мінімальної суми платежу, який не може бути менший 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, у відповідності до положень статей 274, 288 ПК України, мінімальний розмір орендної плати за використання земельної ділянки ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» становить 3% від її нормативно-грошової оцінки.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельні ділянки є договір оренди такої земельної ділянки. Ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі в даному випадку наділена міська рада. Оскільки на момент камеральної перевірки зміни до договору оренди внесені не були, тому всі платежі ТОВ "Сумська фірма "Усе для дому" внесені згідно з діючим договором оренди і земельним законодавством.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

До встановлених обставин у справі, застосовуються норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6.10.1998 №161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 01.01.2011 набрав чинності ПК України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 02.12.2014 (справа № 21-274а14), 07.04.2015 (справа №21-117а15), 14.04.2015 (справа № 21-165а15), 24.04.2015 (справа № 21-131а15).

Отже, з набранням чинності ПК України, тобто з 01.01.2011, мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Проте, позивач не перерахував величину орендної плати з урахуванням зазначеної норми ПК України та сплачував орендну плату за укладеними раніше договорами оренди землі державної та комунальної власності в меншому розмірі, ніж це установлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

За наведених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 10.07.2014 № 0001192205.

Посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 11.06.2013 (справи №№ 21-166а13, 21-443а12) є безпідставним, оскільки податкові повідомлення-рішення, що були предметом розгляду в цих справах, винесені до 01.01.2011, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України.

За змістом статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює в цій частині нове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду