Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.03.2019 року у справі №808/8234/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 березня 2019 року

справа №808/8234/15

адміністративне провадження №К/9901/37911/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року у складі судді Нечипуренка О.М.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у складі суддів Ясенової Т.І., Головко О.В., Суховарова А.В.

у справі № 808/8234/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив скасувати вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з мотивів безпідставності її прийняття.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 10 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, позов задовольнив, скасував податкову вимогу № Ф-24-1702 від 21 вересня 2015 року. Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зважаючи на те, що податковим органом при проведенні перевірки порушено норми чинного законодавства, а саме порушено порядок та строк проведення перевірки, а відтак, акт, складений за результатами такої перевірки не може носити доказовий характер.

У лютому 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якім відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач у березні 2017 року надав заперечення на касаційну скаргу, в якому стверджує, що рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені судами відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 1 вересня 2015 року позивачем отримано наказ № 341 від 1 вересня 2015 року про проведення планової документальної перевірки.

За результатами перевірки податковим органом складено акт №33/08/26/17-02/НОМЕР_1 від 21 вересня 2015 року, висновками якого встановлено порушення:

- пункту 138.8 статті 138, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 20103 рік в сумі 535 224,30 грн, за 2014 рік в сумі 754 378,02 грн.

- пункту 2 частини1 статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 8 статті 9 Закону України «про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме знижено суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу за ставкою 34,7% в загальній сум 157 959,90 грн.

- підпункту «в» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, встановлено перекручення даних наданих в деклараціях за 2013 рік та 2014 рік, а саме завищення валових витрат.

Вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-24-1702 від 21 вересня 2015 року позивачу визначено суму боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 157 959,90 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

За приписами підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент перевірки) документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

У відповідності до пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Отже, враховуючи, що відповідно до наказу № 341 від 1 вересня 2015 року перевірка повинна розпочатись у той самий день - 1 вересня 2015 року, судами правильно встановлено, що проведення перевірки проведено з порушенням вимог пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України.

Крім того, акт № №33/08/26/17-02/НОМЕР_1 від 21 вересня 2015 року складено про результати документальної планової виїзної перевірки, але у вступній частині акта зазначено, що перевірка проведена в приміщенні податкового органу, що протиричіть приписам підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України.

За таких обставин, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про порушення податковим органом вимог Податкового кодексу України щодо призначення та проведення планової перевірки позивача.

Верховний Суд зазначає, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення податкового органу, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі № 808/8234/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер