Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №233/4102/17

адміністративне провадження №К/9901/21917/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - управління ПФУ) на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року (суддя Наумик О.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року (судді Ханова Р.Ф., Василенко Л.А., Гайдар А.В.) у справі № 233/4102/17 за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність, визнати протиправним та скасувати рішення управління ПФУ щодо припинення їй виплати пенсії з квітня 2016 року; зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за віком та виплатити заборгованість з квітня 2016 року.

На обґрунтування позову зазначила, що вона перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком. З квітня 2016 року відповідач безпідставно припинив виплачувати їй пенсію, чим порушив її права та позбавив єдиного джерела до існування.

Суди встановили, що позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонеркою за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.

За довідкою від 21 листопада 2014 року № 142500 8427 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка перемістилась з м. Горлівки Донецької області до м. Костянтинівки Донецької області.

Як убачається з довідки відповідача від 12 вересня 2017 року № 5848 позивачка перебуває на обліку в управлінні ПФУ, пенсія позивачу фактично не виплачується з березня 2016 року.

За результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - постанова № 509) з 01 березня 2016 року відповідач призупинив виплату пенсії позивачці для з'ясування фактичного місця проживання пенсіонерки.

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області постановою від 26 вересня 2017 року позов задовольнив частково. З огляду на положення статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення; далі - КАС) суд вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачці з березня 2016 року, зобов'язав відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком з березня 2016 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 листопада 2017 року це рішення залишив без змін.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплату пенсії позивачки було припинено без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а розпорядження про припинення пенсії до з'ясування певних обставин не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV).

Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Покликається на неправильне застосування судами матеріальних норм права. Зокрема, зазначає, що суди не врахували вимоги статті 12 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постанови № 509. Зазначає, що наведений у статті 49 Закону № 1058-IV перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перевірив зібрані у справі докази, на підставі яких були прийняті оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачці припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на неправомірність таких дій відповідача.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Строк дії довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи необмежений, нарахування і виплата пенсії особі, яка вимушено залежить від певних обставин, не може бути залежними від дії цієї довідки, оскільки право на пенсію гарантовано Конституцією України та є єдиним засобом до існування пенсіонера.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 22 серпня 2018 року (справа № 243/5476/17).

За наведених обставин колегія суддів визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, тому касаційну скаргу управління ПФУ слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341, 342, 345, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення, а постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко