Історія справи

Постанова КАС ВП від 18.08.2025 року у справі №380/20130/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 380/20130/23

адміністративне провадження № К/990/22331/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу № 380/20130/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білевич Христина Орестівна,

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року (головуючий суддя - Сеник Р.П., судді: Онишкевич Т.В., Судова-Хомюк Н.М.)

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частин НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), у якому просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82544,28 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . З 28.04.2021 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення. Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, яка була виплачена лише 27.05.2023 в розмірі 48416,64 грн. Позивач уважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, а здійснив такий лише 29.07.2023, виплативши індексацію грошового забезпечення, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку, сума якого, визначена відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок 100), з урахуванням принципу істотності частки становить 82544,28 гривень.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 28.04.2021 № 81 (по стройовій частині) старший лейтенант ОСОБА_1 , заступник командира ремонтної роти - інструктор з повітрянодесантної підготовки в/ч НОМЕР_1 , звільнений наказом Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.04.2021 № 66 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважається таким, що 28.04.2021 справи та посаду здав, та з 28.04.2021 виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі № 380/14977/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії щодо не нарахування та невиплати в/ч НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.04.2021 в повному обсязі. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а в період з 01.03.2018 по 28.04.2021 - із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням раніше виплачених коштів. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.

5. На виконання рішення суду від 28.02.2023 у справі № 380/14977/21, відповідачем 29.07.2023 нарахована та виплачена на картковий рахунок позивача індексація у сумі 82370,85 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

6. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 81413,84 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

6.1. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки проведення остаточного розрахунку з позивачем відбулося 29.07.2023, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ, якою встановлено обмеження щодо виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку та передбачено, що така виплата здійснюються не більш, як за шість місяців.

6.2. Отже, за висновком суду цієї інстанції, на користь позивача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку розрахунку при звільненні терміном 182 календарних дні з 29.04.2021 (наступний день після звільнення з військової служби) по 27.10.2021.

6.3. За розрахунком суду першої інстанції, з урахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, визначеному у постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 82370,85 грн (індексація грошового забезпечення)/113074,78 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні)*100%=0,72%, а тому сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки заборгованості (0,72%) становить: 621,29 грн (середня заробітна плата за один день) * 0,72% * 182 (дні затримки розрахунку) = 81413,84 грн.

7. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 8141,38 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

7.1. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі № 821/2093/16. Апеляційний суд також урахував правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, щодо застосування до спірних правовідносин принципу співмірності, розумності та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування.

7.2. За таких обставин, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд апеляційної інстанції виснував, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача у розмірі 8141,38 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білевич Х.О., подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2024.

8.1. Підставою касаційного оскарження є оскарження рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та посилання скаржника не те, що апеляційний суд не урахував висновків Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладених у постановах від 28.06.2023 у справ № 560/11489/22 та від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22.

8.2. Скаржник стверджує про те, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ 19.07.2022 і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Як стверджує скаржник, до цього періоду застосовувати практику Верховного Суду (якою керувався суд апеляційної інстанції), зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

9. Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

10. За інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ в електронному вигляді (касаційна скарга) доставлено в Електронний кабінет в/ч НОМЕР_1 11.06.2024 о 13:08, а ухвала про відкриття касаційного провадження від 01.07.2024 - 01.07.2024 о 18:27, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

11. Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України відповідач не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку.

12. Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження відповідно до статей 340 та 345 КАС України.

Висновки Верховного Суду, оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

13. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

14. Спірним питанням у цій справі на стадії касаційного провадження є визначення розміру належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2021 по 29.07.2023.

15. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

16. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

17. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

18. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

19. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

20. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

21. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

21.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

21.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

22. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14.03.2024 (справа № 560/6960/23), від 31.10.2023 (справа № 240/15141/22), від 29.01.2024 (справа № 560/9586/22), від 22.02.2024 (справа № 560/831/23) та від 01.05.2024 (справа № 140/16184/23).

23. У наведених справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

24. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

25. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

26. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

27. Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

28. Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

29. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній редакції Закону №2352-ІХ), час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

30. За висновками Верховного Суду у такій категорії справ, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їхнього внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

31. Надалі, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX до подібних триваючих правовідносин було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 (постанова від 06.12.2024).

32. У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19.07.2022) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, у зв`язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

33. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

34. Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

35. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 20.12.2005 № 3248-IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 3248-IV) втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є недоречним.

36. Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України (в редакції Закону № 3248-IV) не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

37. Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 та 29.01.2024 у справі 560/9586/22, на які скаржник посилався як на підставу для відкриття касаційного провадження і в яких Суд дійшов висновку, що у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19.07.2022 необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 і не передбачала строкових обмежень. Тому, за висновками Суду має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Що стосується періоду після 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то розрахунки необхідно зробити, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

38. Також у постанові від 10.04.2024 у справі № 360/380/23 Верховний Суд констатував, що у межах цієї справи необхідно ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

39. У справі, що розглядається, спірний період тривав з 29.04.2021 (наступний день за датою звільнення позивача) по 29.07.2023 (дата остаточного розрахунку). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.

40. Як слідує із оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, урахував те, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 28.04.2021, а 29.07.2023 відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення у сумі 82370,85 грн.

41. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням виплатою індексації грошового забезпечення в сумі 82370,85 грн. проведено 29.07.2023 то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 29.04.2021 (наступний день після звільнення) по 27.10.2021 за затримку терміном 182 календарних днів.

42. Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 25.08.2021 № 923 за 2016-2021 роки, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 36 656,20 грн (лютий 2021 року 18328,10 грн, березень 2021 року 18328,10 грн).

43. На підставі наведеного апеляційний суд виснував, що для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 621,29 грн за день (36 656,20/59 робочих днів у лютому та березні 2021 року).

44. Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період з 29.04.2021 по 27.10.2021 відповідно до норм статті 117 КЗпП України становить 113074,78 грн (621,29 *182), де: 182 - кількість календарних днів затримки.

45. Порівнюючи розмір несвоєчасно виплачених сум (82370,85 грн) з розміром середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (113074,78 грн) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними, оскільки несвоєчасно виплачена сума індексації грошового забезпечення є у дванадцять разів меншою за суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

46. Своєю чергою чергу, істотність частки перерахованих коштів в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 82370,85 грн /113074,78 грн *100% = 72%

47. Тобто, з урахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 113074,78 грн * 72% = 81413,84 грн.

48. Отже, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд апеляційної інстанції виходив з того, що критерії, запропоновані Великою Палатою Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

49. Окрім того, апеляційний суд акцентував увагу також на правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, щодо застосування до спірних правовідносин принципу співмірності, розумності та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування.

50. За наведених обставин Восьмий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача 8141,38 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

51. При цьому апеляційний суд послався на застосування принципу розумності та справедливості, пропорційності, а також врахування розумного балансу інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин за яких було встановлено наявність заборгованості, дій відповідача щодо її виплати, що відповідач є державним органом, відсутності спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; та зважав на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд апеляційної інстанції приходить

52. Однак, у зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

53. Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, на які позивач посилався як на приклад неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а також у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 та інших.

54. Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково вважав за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період після 19.07.2022. Середній заробіток за період за період з 19.07.2022 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (та інших), щодо можливості пропроційного зменшення середнього заробітку до таких правовідносин не застосовуються.

55. Особливості обчислення середнього заробітку до 19.07.2022, зокрема випадки та критерії його зменшення були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

56. Пізніше Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби.

57. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

58. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

59. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

60. Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

61. Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

62. Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

63. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

64. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.

65. Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29.04.2021 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

66. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

67. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

68. У контексті викладеного, Суд зазначає, що проведений судом апеляційної інстанції розрахунок не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

69. Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарг, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

70. За приписами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої або апеляційної інстанції та направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

71. Ураховуючи приписи статті 353 КАС України, а також те, що неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права допущені судом апеляційної інстанції, і ці порушення неможливо виправити в суді касаційної інстанції, то оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

72. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно розрахувати розмір компенсації за період до 19.07.2022 без обмеження строків, однак обчисливши її розмір пропорційно до невиплачених позивачу сум, а після 19.07.2022, правильно установити період затримки розрахунку при звільненні та розрахувати суму компенсації лише у межах шестимісячного строку, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

73. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 353 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білевич Христина Орестівна, задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року скасувати, а справу № 380/20130/23 направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов