Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

Київ

справа № 826/9723/16

провадження № К/9901/1597/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Арсірія Р. О., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Лічевецького І. О. (головуючий), Мельничука В. П., Мацедонської В. Е.,

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіна Марина Анатоліївна (далі - позивач, Уповноважена особа) звернулась до суду з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач, Орган ДВС), у якому просила:

визнати протиправними дії Органу ДВС щодо відкриття виконавчого провадження при примусовому виконанні виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 819/2453/15;

визнати протиправною та скасувати постанову Органу ДВС від 24 травня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № 51185559.

Позов обґрунтований тим, що оскаржувану постанову позивач отримав лише 13 червня 2016 року, тобто після завершення встановленого державним виконавцем строку для добровільного виконання рішення, внаслідок чого відповідач, розпочинаючи примусове виконання виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 819/2453/15, не пересвідчився в отриманні вказаної постанови боржником. Також позивач наголосив, що згідно з пунктами 3-1 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 вересня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, в позові відмовив.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення на направити справу для продовження розгляду.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що постановою Тернопільського окружного суду від 9 жовтня 2015 року у справі № 819/2453/15 зобов'язано Уповноважену особу включити ОСОБА_4 до Переліку вкладників ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

7 квітня 2016 року за вказаним судовим рішенням видано виконавчий лист.

20 травня 2016 року документ про примусове виконання подано до Органу ДВС.

Постановою старшого державного виконавця Органу ДВС від 24 травня 2016 року відкрито виконавче провадження ВП № 51185559 та запропоновано позивачеві в семиденний термін самостійно виконати рішення суду.

Листом від 24 травня 2016 року № 988/6 відповідач направив копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 51185559 Уповноваженій особі.

Вважаючи протиправною зазначену постанову про відкриття виконавчого провадження, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із правомірності оскаржуваної постанови.

Верховний Суд погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини на час їх виникнення врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), за приписами пункту 1 частини другої статті 17 якого відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Статтею 25 цього Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Судами встановлено та не спростовується позивачем, що оскаржувану постанову прийнято з дотриманням порядку та строків, установлених законом.

При цьому суди правильно відхилили посилання позивача на норми пункту 3-1 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV, згідно з яким виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Так, боржником у спірному виконавчому провадженні є не банк, а Уповноважена особа.

Також обґрунтованим є висновок судів про те, що порушення державним виконавцем установленого законом строку надіслання постанови про відкриття провадження не може бути підставою для висновку про протиправність такої постанови. Дії державного виконавця щодо направлення такої постанови сторонам виконавчого провадження не є предметом оскарження в цій справі.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року у справі № 826/9723/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх