Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

Київ

справа № 826/13517/16

провадження № К/9901/806/17

18 липня 2018 року

Київ

справа № 826/13517/16

провадження № К/9901/806/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк "Київська Русь"» Волкова Олександра Юрійовича до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними та скасування постанов, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк "Київська Русь"» Білої Ірини Володимирівни на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Клименчук Н. М., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Василенка Я. М. (головуючий), Кузьменка В. В., Шурка О. І.,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк "Київська Русь"» Волков Олександр Юрійович (далі - Уповноважена особа, позивач) звернувся до суду з позовом до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Відділ ДВС, відповідач), у якому просив визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Відділу ДВС від 5 серпня 2016 року про накладення штрафу на Уповноважену особу в розмірі 1020,00 гривень та стягнення виконавчого збору з Уповноваженої особи в розмірі 2040,00 гривень у виконавчому провадженні № 50301662.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних рішень у зв'язку з тим, що позивач у добровільному порядку виконав виконавчий лист Житомирського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року у справі № 806/4128/15.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 вересня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, в позові відмовив.

У своїй касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення на ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що 26 лютого 2016 року державний виконавець Відділу ДВС відкрив виконавче провадження № 50301662 з виконання виконавчого листа, виданого 26 січня 2016 року Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 806/4128/15 про зобов'язання Уповноваженої особи включити ОСОБА_5 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Боржникові надано строк для добровільного його виконання до 4 березня 2016 року.

Зазначена постанова направлена позивачу супровідним листом від 26 лютого 2016 року та отримана ним 4 березня 2016 року.

Листом від 9 березня 2016 року № 1395/43 «Щодо змін до бази даних про вкладників» позивач повідомив директора - розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Ворушиліну К. М. про необхідність розблокування суми вкладу ОСОБА_5 у розмірі 175000,00 гривень у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням у справі № 806/4128/15 та внести клієнта до переліку фізичних осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

5 серпня 2016 року державним виконавцем Відділу ДВС у виконавчому провадженні № 50301662 прийняті постанова про накладення штрафу у розмірі 1020,00 гривень та постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 2040,00 гривень за несвоєчасне виконання судового рішення.

При цьому про вжиті згідно з наведеним листом від 9 березня 2016 року заходи позивач повідомив відповідача листом від 23 серпня 2016 року № 4364/16.

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із правомірності оскаржуваних рішень відповідача, оскільки позивач у строк, установлений для добровільного виконання, вимог виконавчого документу не виконав.

Верховний Суд погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини на час їх виникнення врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), відповідно до статті 25 якого державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

За змістом статті 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Статтею 28 Закону № 606-XIV встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Отже, враховуючи, що позивач у строк, установлений для добровільного виконання, вимог виконавчого документу не виконав, про вжиті 9 березня 2016 року заходи щодо виконання судового рішення повідомив державного виконавця лише листом від 23 серпня 2016 року № 4364/16, тобто після прийняття оскаржуваних рішень, відповідач мав усі правові підстави для накладення штрафу та стягнення виконавчого збору, а тому діяв на підставі, межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів щодо правомірності оскаржуваних рішень державного виконавця та відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк "Київська Русь"» Білої Ірини Володимирівни залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі № 826/13517/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх