Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 лютого 2020 року

Київ

справа №520/3945/19

адміністративне провадження №К/9901/23674/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді -Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (судді Чалий І.С., Жигилій С.П., Перцова Т.С.) у справі № 520/3945/19 в частині відмови у задоволенні позову Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства -1 про стягнення податкового боргу,-

УСТАНОВИЛА:

19 квітня 2019 року Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ДФС) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства -1 (далі - Підприємство), в якому просило суд стягнути з усіх відкритих розрахункових рахунків відповідача до Державного бюджету України кошти у розмірі 1 222 701,64 грн в рахунок погашення податкового боргу (основний платіж - 1 008 221 грн, штрафні санкції - 214 480,64 грн).

Позовні вимоги обгрунтовано невиконанням відповідачем у добровільному порядку податкового обов`язку з оплати самостійно задекларованих грошових зобов`язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та штрафних санкцій, нарахованих контролюючим органом, що спричинило утворення спірної суми заборгованості. Вжиті контролюючим органом заходи, зокрема, направлення податкової вимоги, не призвели до погашення податкового боргу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з тим, що, на його думку, з якою погодився суд апеляційної інстанції, податкові повідомлення-рішення позивача від 16 серпня 2017 року № 0034301208 (яким нараховано 154 530,69 грн штрафу), від 26 червня 2018 року № 0104171208 (яким нараховано 42 911,15 грн штрафу), від 26 вересня 2018 року № 0152861208 (яким нараховано 17 037,80 грн штрафу) не були отримані платником податків у встановленому законодавством порядку, що, в свою чергу, зумовило відсутність узгоджених грошових зобов`язань за цими рішеннями і не призвело до їх трансформації у податковий борг. Так, на думку судів попередніх інстанцій, відсутність особистого підпису одержувача поштового відправлення за відсутності задокументованого факту відмови від одержання кореспонденції свідчить про невручення документа.

Крім цього, суд першої інстанції вказав на те, що, стягуючи податковий борг у сумі 1 008 221 грн, контролюючий орган мав діяти у спірних правовідносинах у порядку, передбаченому пунктом 96.1 статті 96 ПК України, шляхом звернення до органу місцевого самоврядування - засновника боржника (відповідача у справі) з приводу визначення форми та способу погашення існуючого податкового боргу, позаяк відповідач не має ані власних коштів, ані власного майна.

З таким висновком суду не погодився Другий апеляційний адміністративний суд та постановою від 23 липня 2019 року скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року в частині залишення без задоволення позовних вимог про стягнення податкового боргу у розмірі 1 008 221 грн та прийняв у цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнив; стягнув з розрахункових рахунків Підприємства податковий борг у розмірі 1 008 221 грн на користь Державного бюджету України. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року залишив без змін.

При цьому, апеляційний суд виходив з того, що податковим законодавством встановлено особливий порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі комунальних підприємств) перед бюджетами та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутись до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку, потім, у разі якщо таких коштів недостатньо, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду з вимогою щодо надання дозволу на погашення усієї суми боргу за рахунок майна. Після чого, у разі якщо кошти отримані від продажу внесеного в податкову заставу майна не покривають суму податкового боргу - контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з поданням. Таким чином, податковий орган на даному етапі не міг здійснити заходи щодо погашення податкового боргу в розмірі 1 008 221 грн в порядку, передбаченому статтею 96 ПК України, оскільки такі дії були б передчасними.

Не погоджуючись із вказаним рішенням апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Так, на його думку, судами неправильно застосовано норми статті 42 ПК України, якою встановлено, що рішення податкового органу вважаються врученими платнику податків належним чином, якщо вони надіслані за адресою його місцезнаходження (для юридичних осіб - це адреса, вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Крім цього, позивач вказав на неправильне тлумачення судами попередніх інстанцій приписів пунктів 100, 105 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, відповідного до яких тільки поштові відправлення з позначкою «вручити особисто», адресовані фізичним особам, а також рекомендовані листи з позначкою «судова повістка», адресовані посадовим і службовим особам органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, або за місцем работи фізичних осіб, потребують підпису одержувача на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення. З огляду на те, що податкові повідомлення-рішення не відносяться до цих категорій поштових відправлень, то до них застосовується загальний порядок оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення.

При цьому, позивач зазначив, що відповідачем в судових засіданнях не заперечувався факт отримання вказаних податкових повідомлень-рішень та не повідомлялося про неправомірні дії з боку осіб, які отримували поштову кореспонденцію, адресовану відповідачу.

ДФС просило скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Відповідачем відзив на касаційну скаргу не надано, що не перешкоджає її розгляду. Касаційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України (тут і далі - в редакції, яка діяла на дату подачі касаційної скарги) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, а також рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року в частині, яка залишена без змін апеляційним судом, повною мірою не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявлена суб`єктом владних повноважень позовна вимога про стягнення коштів ґрунтується на податкових повідомленнях-рішеннях ДФС від 16 серпня 2017 року № 0034301208 (154 530,69 грн штрафу), від 26 червня 2018 року № 0104171208 (42 911,15 грн штрафу), від 26 вересня 2018 року № 0152861208 (17 037,80 грн штрафу), а також на самостійно складених платником податкових деклараціях з ПДВ за травень 2018 року (102 458,00 грн), за червень 2018 року (118 740,00 грн), за липень 2018 року (107 848,00 грн), за серпень 2018 року (111 087,00 грн), за вересень 2018 року (108 097,00 грн), за жовтень 2018 року (113 400,00 грн), за листопад 2018 року (87 151,00 грн), за грудень 2018 року (83 214,00 грн), за січень 2019 року (176 226,00 грн). При цьому, з огляду на дані інтегрованих карток відповідача судами встановлено, що податковий борг у Підприємства виник та не переривався з 2001 року. У зв`язку із несплатою узгодженої суми податкового зобов`язання Підприємству вручено податкову вимогу від 5 вересня 2013 року № 6-15, яка на час судового розгляду справи була дійсною, не скасованою, не зміненою та не відкликаною.

На підтвердження вручення податкових повідомлень-рішень про нарахування відповідачу штрафу за порушення строку сплати грошового забов`язання з ПДВ від 16 серпня 2017 року № 0034301208, від 26 червня 2018 року № 0104171208, від 26 вересня 2018 року № 0152861208 позивачем надано копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які містять прізвища осіб, яким вручено такі поштові відправлення, проте, такі повідомлення не містять підписів одержувачів.

У зв`язку з несплатою відповідачем у добровільному порядку суми податкового боргу податковий орган звернувся до суду із позовом про стягнення вказаних коштів.

Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з існуючої сталої практики Верховного Суду при вирішенні аналогічних спорів та не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що належним врученням платнику податків податкового повідомлення-рішення є вручення відповідного поштового відправлення під особистий підпис одержувача такого рішення на бланку повідомлення.

Так, відповідно до пункту 106 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «судова повістка» одержувач розписується та зазначає прізвище.

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами позивача про те, що особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов`язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками «вручити особисто» та «судова повістка» та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а, 222/1402/16-а, 813/1517/16.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що судами попередніх інстанцій було допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині, що розглядається.

Крім цього, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку про те, що суди не дослідили в повній мірі зібрані у справі докази, зокрема, розрахунок штрафних санкцій, який є додатком до податкового повідомлення-рішення від 16 серпня 2017 року № 0034301208 (а. с. 22), та не з`ясували перебіг визначеного пунктом 102.1 статті 102 ПК України строку давності для відкриття провадження у справі за позовною вимогою про стягнення штрафних санкцій у заявленому позивачем розмірі. Тобто, суди не застосували норму закону, яка підлягала застосуванню.

Відповідно до частин першої - третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

Згідно із статтею 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що встановлені вище порушення допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи в частині позовних вимог про стягнення податкового боргу у розмірі 214 480 грн 64 коп. необхідно з`ясувати дотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення вказаної суми грошових зобов`язань; правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням зазначеної вище сталої практики Верховного Суду. В залежності від встановленого - прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області задовольнити частково.

2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення податкового боргу у розмірі 214 480 (двісті чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят) гривень 64 коп. скасувати та адміністративну справу № 520/3945/19 в цій частині направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко