Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.07.2018 року у справі №815/3839/17
Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №815/3839/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2018 року

м. Київ

справа №815/3839/17

адміністративне провадження №К/9901/32953/18

№К/9901/35987/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (судді-доповідача),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Одеської міської ради на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (головуючий суддя Свида Л.І., судді: Андрухів В.В., Марин П.П.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року (головуючий суддя Димерлій О.О., судді: Осіпов Ю.В., Єщенко О.В.) у справі №815/3839/17 за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПРАТ «ОДЕСА-АВТО», про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, -

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2017 року Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся в суд з позовом, в якому просив скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, проведену Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області 22 листопада 2012 №ЩД14212226835 щодо будівництва демонстраційно-виставкового салону, розташованого за адресою м. Одеса, Олександрівський проспект ріг вул. Великої Арнаутської, замовником у якій зазначено ТОВ «Автомобільний дім Одеса».

Позов обґрунтований тим, що спірний об'єкт збудований без розроблення проектної документації та отримання дозволу на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, яка не відводилася замовнику будівництва у власність чи користування, - збудоване майно є самочинним будівництвом, а проведена реєстрація спірної декларації не може вважатися законною та підлягає скасуванню. З клопотанням про поновлення строку звернення з адміністративним позовом Заступник прокурора Одеської області не звертався, оскільки вважає, що передбачений ст. 99 КАС України шестимісячний строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки про порушення відповідачем інтересів територіальної громади м. Одеси йому стало відомо тільки 26 січня 2017 року, після отримання інформації Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 23 січня 2017 №01-15/16.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, адміністративний позов залишено без розгляду.

Судові рішення вмотивовані тим, що Заступник прокурора Одеської області звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, проведену Інспекцією ДАБК в Одеський області 22.11.2012 року №ОД14212226835 тільки в липні 2017 року, при тому що позивач мав дізнатися і міг дізнатися про порушення прав територіальної громади міста Одеси ще з 2012 року, а тому, в даному випадку, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС України.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Заступник прокурора Одеської області звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради та безпосередньо Одеська міська рада подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційні скарги обґрунтовані тим, що про порушення оскаржуваною декларацією прав територіальної громади стало відомо лише у 2017 році, у зв'язку з чим органом прокуратури не пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

У відзивах на касаційні скарги третя особа ПрАТ «ОДЕСА-АВТО», посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін. Зазначає, що ним набуто право власності на об'єкт нерухомості в законний спосіб, проведено реєстрацію такого права у встановленому законом порядку, тобто отримало офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття речових прав на нерухому майно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та відзивів на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що цей спір є справою адміністративної юрисдикції, відповідно, під час вирішення питання дотримання строків звернення до суду, виходили з норм процесуального права, визначених Кодексом адміністративного судочинства.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 22 листопада 2012 року було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта (демонстраційно-виставкового салону) за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 85/1 до експлуатації. 27 лютого 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Автомобільний дім Одеса» було зареєстровано за №18346941 право власності на демонстраційно-виставковий салон, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 85/1.

Суд першої інстанції також зазначив, що враховуючи тривале не здійснення будь-яких заходів щодо перевірки правомірності реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, наявність повноважень у Одеської міської ради на здійснення таких заходів, реалізація ТОВ «Автомобільний дім Одеса» свого права на реєстрацію права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі цієї декларації, яка вичерпала свою дію, звернення до суду органів прокуратури через майже п'ять років після реєстрації спірної декларації призведе до порушення принципу юридичної визначеності.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що заявлений у цій справі позов має на меті захист права власності територіальної громади на земельну ділянку шляхом скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Тобто, позов до суду фактично спрямований на оспорення набуття третьою особою права власності на об'єкт нерухомості.

Колегія суддів зазначає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, доводів касаційних скарг та відзивів на неї, з моменту реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та оформлення права власності на об'єкт нерухомості, припинилися адміністративні відносини між відповідними суб'єктами та в подальшому виникли приватноправові відносини, які характеризуються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. В даному випадку, розгляд справи по суті спору і задоволення позовних вимог впливає на цивільні права та інтереси ПрАТ «ОДЕСА-АВТО», які зареєстровані на підставі відповідного закону і підтверджені виданим свідоцтвом про право власності.

Отже, подальше оспорювання правомірності набуття третьою особою прав на спірну земельну ділянку та розташованих на ній об'єктів, має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

За змістом частин першої, другої статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №802/233/16-а (провадження 11-290апп18) та від 4 червня 2018 року у справі №816/389/15-а (провадження №11-608апп18).

З огляду на суб'єктний склад сторін та суть спірних правовідносин, цей спір належить до юрисдикції господарських судів, який і є повноважним судом на вирішення питань, як щодо наявності підстав для звернення прокурора з таким позовом (ст.23 Закону України «Про прокуратуру), так і дотримання ним або особою, яку він представляє, строків звернення до суду.

Отже, провадження у даній справі було відкрито судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, і такі порушення не виправлені судом апеляційної інстанції, у зв'язку з чим касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючій з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1). Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Одеської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі №815/3839/17 скасувати.

Провадження у справі №815/3839/17 закрити.

Роз'яснити Заступнику прокурора Одеської області, який звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції господарських судів.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду