Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.09.2018 року у справі №807/55/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 807/55/18

адміністративне провадження № К/9901/59452/18

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

судді-доповідача - Шишова О. О.,

суддів - Дашутіна І. В., Яковенка М. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року (прийняту в складі: головуючого судді Плеханова З. Б. ) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Улицького В. З., суддів: Довгої О. І., Гулида Р. М. ),

УСТАНОВИЛ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що 17 серпня 2017 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до органу міграційної служби в Закарпатській області. 23.01.2018 року позивач отримав від адміністрації пункту тимчасового розміщення біженців в Закарпатській області (ПТРБ) Повідомлення №4.3/3, від 16.01.2018 року, в якому було вказано про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі п.1 та 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Підставою Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вказано Рішення Державної міграційної служби України №506-17, від 28.12.2017 року, (далі - Рішення ДМС України). Указує, що вищезазначене Рішення створює для позивача загрозу повернення до країни громадянської приналежності, де йому загрожує небезпека, а саме: позбавлення волі та реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення статті З Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через переслідування збоку органів державної влади за політичні переконання.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року позовні вимоги задоволено.

3.1. Рішення Державної міграційної служби України № 506-17 від 28.12.2017 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - визнано протиправним та скасовано.

3.2. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час прийняття спірного рішення від 28 грудня 2017 року № 506-17, міграційний орган діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для справи.

4.1. Також суди зазначили, що зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням показів свідків та інших встановлених судом обставин у цій адміністративній справі буде належним способом захисту порушених прав позивача, оскільки при винесенні спірного рішення, підставою для відмови була зазначена відсутність можливості з'ясувати правдивість тверджень заявника щодо його участі у акціях протесту.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна міграційна служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

5.1. Зокрема скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій надано неправильну оцінку вимогам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" та іншим актам законодавства щодо визначення підстав та умов визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки не прийняли до уваги усіх фактів, що мають юридичне значення.

5.2. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про часткове задоволення позовних вимог.

5.3. Позивач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

6. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М., Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л. ) від 16 жовтня 2018 року, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.

7. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 746/0/78-19 від 06 травня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

8. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Шишов О. О. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Яковенко М. М.

9. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року справу прийнято до провадження.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, 17 серпня 2017 року, позивач звернувся до органу міграційної служби в Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

11. У заяві-анкеті та протоколі співбесіди про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач зазначив, що він є громадянином Туреччини.

За національністю курд, мешкав в м. Діярбакир із сімєю, жінкою ОСОБА_2, двома малолітніми дітьми та батьками. Він має вищу економічну освіту, є власником рекламної фірми. Під час навчання в університеті був арештований через бажання навчатися на курдській мові, за що був відрахований з Університету, оскільки поставив підпис під проханням. Є прихильником курдської партії, діяльність якої підтримує.

12. За дії на підтримку партії проводилися обшуки житла. Члени партії УРG повідомили про арешти людей, які причетні до партії і тому вони порадили виїхати з країни. Потім позивач і з сімєю жив у Мерсін, де за ними стежили, але там його родич, який 17 років живе у Харкові, запропонував їхати до нього. Він мав бажання потім їхати до Боснії і Герцоговини, а потім дістатися Німеччини.

Проте до Боснії їх не впустили, після чого вони повернулися до Стамбулу. Після цього повернулися в Україну. Після затримання прикордонниками юрист пояснив, що вони можуть звернутися до міграційної служби.

13. Відповідно до Висновку від 07 вересня 2017 року працівника ГУ ДМС України в Закарпатській області щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатом аналізу суб'єктивних і об'єктивних елементів заяви, зроблено висновок що невід'ємне право заявника на життя, свободу і/чи безпеку може бути порушене, якщо він повернеться до Туреччини. У цьому випадку заявника можна віднести до осіб, яким загрожує серйозна особиста небезпека життю з боку влади Туреччини. На підставі наведеного вважає доцільним прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 (а. с.67-69).

14.07 вересня 2017 року ГУ ДМС в Закарпатській області, винесено Наказ №49 Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до якого наказано приступити до оформлення документів громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1, для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а. с.70).

15. У протоколі співбесіди від 29.11.2017 року позивач вказав, що він надає документ про арешт його та брата, який склала поліція 02.08.2017 року вже після того, які він покинув Туреччину. Цей документ надав молодший брат, який взяв його від адвоката. Їх хотіли заарештувати за виготовлення прапорів для партії, яка визнана в Туреччині терористичною. На початку замовлення символіки для цієї партії вона не була визнана терористичною, а тільки останні два роки. У документі про арешт вказано, що позивача затримано через членство та участь у діяльності у терористичних організаціях. Хоча він не є членом партії, а молодший брат та сестра є членами цієї партії.

16. Два роки тому він робив для партії замовлення, розфарбував їм машини, і вже тоді поліція слідкувала за ними. і вони переїхали до іншого міста. Зазначає, що якщо позивач повернеться до Туреччини, то його позбавлять волі на 12 років.

17. У матеріалах справи міститься наданий позивачем Судовий наказ і рішення про арешт від 02.08.2017 року Управління прокуратури Діярбакир (переклад здійснено Закарпатською торгово-промисловою палатою), де вказано, що:

- у зв'язку з відкриттям провадження проти осіб ОСОБА_7 (19391778498) і ОСОБА_8 (59950426538) через членство та участь у діяльності терористичних організацій PYD/YРG протягом 2016-2017 років, виробництва прапорів і стримерів цих організацій, в підтвердження чого є фотографії під час друку і різки матеріалів в ательє судом прийнято рішення і наказано прийняти рішення пр. арешт підозрюваних починаючи з 02.08.2017 року.

18. Головним управлінням ДМС України 07 грудня 2017 року прийнято висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1, де на підставі, двох співбесід, інформації по країні походження були зроблені наступні висновки:

1) Зазначена країна походження та місце проживання заявника можуть вважатися правдоподібними.

2). Твердження заявника про те, що він є членом партії, вважають недостовірними та неправдоподібними.

3) Можна припустити, що заявник звертаючись за захистом в Україні, переслідував ціль - уникнути покарання у країні походження, знаючи про принцип "заборони вислання" відповідно до Конвенції 1951 року.

4) Оскільки заявник не надав жодних документів, що підтверджують членство в партії, викликає сумнів взагалі існування погроз щодо нього, тому, що належного підтвердження погрозам та переслідуванню щодо нього немає.

19. Загальний висновок щодо правдоподібності: на основі всебічного вивчення наданих заявником матеріалів, співбесід по уточненню викладених ним фактів та аналізу ситуації в країні походження можна зробити висновок, що заявник надав неправдоподібні твердження щодо обставин своєї справи, оскільки доказів щодо членства в партії та переслідування його з боку держави немає.

20. Заявник не надає фактів, що підтверджують переслідування через виконання замовлення для партії., і ризик застосування цієї шкоди не пов'язаний із жодною із ознак перерахованих у визначенні біженця- п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України.

21. Ознак того, що заявник міг бути причетний до подій, які могли б підвести його під дію положень про виключення, що містяться в підпункті а),б) або з) пункту F статті 1 Конвенції 1951 року не виявлено.

22. Позивач, уважаючи рішення міграційного органу незаконними, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела правового регулювання

23. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

24. Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі-Закон № 3671-VI).

27. Згідно з ~law18~ біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

28. Відповідно до ~law19~ додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

29. ~law20~ встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та ~law21~, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

30. Згідно з ~law22~ оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

31. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

32. Відповідно до ~law23~ не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені ~law24~, відсутні.

33. Абзаци 4-7 підпункту "е" пункту 5.1. розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649): Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:

всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;

відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди;

особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

34. Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

35. Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

36. Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

37. Пункт 42 Настанов з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (далі - Настанов): знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем.

Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

38. Частина 1 статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" зі змінами (далі - Директива №2011/95/EU): Обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

39. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

40. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

41. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

42. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

43. "Побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання ". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Термін "побоювання" означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).

44. Як міжнародно-правові норми, так і положення законодавства України, що регулює питання надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не визначають конкретну кількість випадків з аналогічними або зі схожими обставинами, яка має викликати в особі, яка звертається за захистом до міграційної служби, побоювання настання негативних наслідків для неї в країні походження. Відтак, достатньо лише наявності правдоподібної інформації про таку можливість, наданої заявником, що ґрунтується як на його особистому припущенні, так і на отриманих відомостях з якнайбільшої кількості джерел, використаних органом влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в процесі розгляду ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

45. Суд зауважує, що не існує та не може існувати точних критеріїв визначення системності утисків чи переслідувань владою громадян, адже вони мають визначатися з урахуванням кожної конкретної ситуації та носять оціночний характер.

46. Відтак, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у позивача є побоювання, що у країні його проживання та походження- Туреччині, і не тільки у місті, яке він вимушений покинути, є обгрунтовані побоювання, що за його політичні переконання, за належність до курдської нації, за виробництво атрибутики забороненої партії його можуть арештувати. Цей факт також підтверджується наказом про арешт, показами свідків, загальновідомою інформацією, наданим фото, інформацією для інтернетвидання, яку підготував заявник про проблемам курдів у Туреччині. Його прихильність до курдських партій була ще в часи його навчання в університеті, про що свідчить його арешт та відрахування під час навчання за підтримку навчання на курдській мові.

47. Що стосується доводів скаржника щодо відсутності підтверджуючих доказів щодо переслідувань у країні походження, то Суд зазначає наступне.

48. Наявність даних доказів підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

49. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 818/1151/15 та від 07 листопада 2018 року у справі № 818/493/16.

50. Крім цього, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

51. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Росії ", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

52. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

53. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи (аналогічні доводам у відзиві на позов та апеляційної скарги) були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

54. Ураховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі про часткове задоволення позовних вимог.

55. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

56. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

57. Отже, касаційна скарга Державної міграційної служби України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VI. Судові витрати

58. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

59. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у цій справі залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. О. Шишов

Судді І. В. Дашутін

М. М. Яковенко