ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа №320/7038/20

адміністративне провадження № К/9901/2266/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року (головуючий суддя Сорочко Є. О., судді: Єгорова Н. М., Коротких А. Ю.),

І. Суть спору

У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Бориспільський міжрайвідділ ДВС Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 02 липня 2019 року, прийняту в рамках виконавчого провадження № 51039794.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що застосування державним виконавцем положень ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" є протиправним, оскільки ця норма закону, яка передбачає відповідальність боржника у вигляді штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, набрала чинності з 28 серпня 2018 року, а тому може поширюватися лише на заборгованість, яка виникла після цієї дати, чого не було у випадку із позивачем.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2013 року у справі № 359/3185/13-ц позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1000,00 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 03 квітня 2013 року та до досягнення дітьми повноліття.

03 вересня 2013 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист у справі № 359/3185/13-ц.

06 травня 2016 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження за цим виконавчим листом.

Цього ж дня відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51039794.

16 вересня 2016 року відповідачем складено довідку-розрахунок заборгованості з аліментів за період з 03 квітня 2013 року по 01 вересня 2016 року, згідно з якою станом на 01 вересня 2016 року заборгованість позивача по аліментах становить 81
800,00 грн.

Також відповідачем винесено постанову від 16 вересня 2016 року у виконавчому провадженні № 51039794 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яку направлено сторонам виконавчого провадження.

16 лютого 2018 року відповідачем складено довідку-розрахунок заборгованості з аліментів за період з 30 травня 2017 року по 31 січня 2018 року, згідно з якою заборгованість позивача по аліментах становить 99 800,00 грн.

19 лютого 2018 року відповідачем винесено постанови у виконавчому провадженні № 51039794:

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Представником стягувача ОСОБА_2 06 квітня 2019 року подано до відповідача скаргу на бездіяльність державного виконавця, в якій також просить вжити заходи щодо працівника органу ДВС.

24 квітня 2019 року відповідачем винесено постанову про накладення штрафу.

Вказано, що за ОСОБА_1 (боржник) наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір згідно якої за період з 03 квітня 2013 року по 31 березня 2019 року становить 115 800,00 грн, що перевищує суму відповідних платежів за три роки. Тому відповідачем накладено на ОСОБА_1 (боржника) штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості - 57 900,00 грн. Постанову направлено сторонам виконавчого провадження.

Крім того, 24 квітня 2019 року відповідачем винесено постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Вказані постанові направлено сторонам виконавчого провадження.

У подальшому відповідачем прийнято постанову від 02 липня 2019 року у виконавчому провадженні № 51039794 про накладення штрафу. Вказано, що у зв'язку з наявністю заборгованості у розмірі 107 800,00 грн на ОСОБА_1 (боржника) накладено штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості - 53 900,00 грн. Крім того, складено довідку-розрахунок заборгованості по аліментах за період з 03 квітня 2013 року по 30 червня 2019 року, якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість по аліментах в сумі 107 800,00 грн.

04 березня 2020 року відповідачем складено довідку-розрахунок заборгованості по аліментах за період з 03 квітня 2013 року по 29 лютого 2020 року, якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість по аліментах в сумі 113 300,00 грн та штраф в сумі 53 900,00 грн.

16 березня 2020 року винесено постанову про виправлення арифметичної помилки.

Цією постановою державним виконавцем виправлено арифметичну помилку в довідках-розрахунках від 02 липня 2019 року № 22103, від 29 листопада 2019 року № 44742, від 20 грудня 2019 року № 48733, від 31 січня 2020 року № 16063 та від 04 березня 2020 року № 25201, вказавши наступне:

- у довідці-розрахунку від 02 липня 2019 року № 22103 сума заборгованості встановлена 101 800,00 грн;

- у довідці-розрахунку від 29 листопада 2019 року № 44742 сума заборгованості встановлена 105 800,00 грн;

- у довідці-розрахунку від 20 грудня 2019 року № 48733 сума заборгованості встановлена 103 300,00 грн;

- у довідці-розрахунку від 31 січня 2020 року № 16063 сума заборгованості встановлена 105 300,00 грн;

- у довідці-розрахунку від 04 березня 2020 року № 25201 сума заборгованості встановлена 107 300,00грн.

Крім того, вказаною постановою виправлено арифметичну помилку в п. 1 постанови про накладення штрафу ВП № 51039794 від 02 липня 2019 року зазначивши: "за наявності заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 101 800,00 грн, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки накласти на боржника: ОСОБА_1 штраф у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості, а саме: 50 900,00 грн". Вказану постанову направлено сторонам виконавчого провадження.

Не погодившись з постановою про накладення штрафу від 02 липня 2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом, за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) від 02 липня 2019 року у виконавчому провадженні № 51039794 про накладення штрафу на ОСОБА_1.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження", уведена лише з 28 серпня 2018 року, а позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю сплати аліментів, оскільки станом на момент несплати, відповідальність за неї у відповідному розмірі, не була передбачена законом. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що заборгованість позивача зі сплати аліментів за період з 28 серпня 2018 року, тобто з дати після уведення відповідальності, по 30 червня 2019 року включно, не складає періоду більше трьох років, що не дає підстав для відповідача накладати на позивача відповідний штраф згідно з абз. 3 ~law26~ у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів.

Також суд першої інстанції зазначив, що спірна постанова про накладення штрафу винесена з урахуванням допущеної помилки в обчисленні суми заборгованості і утворює окрему підставу для визнання її протиправною та скасування.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року скасовано. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови закрито.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскарження всіх постанов виконавця, у тому числі про накладення штрафу, ухвалених у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, здійснюється в порядку ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", тобто виключно до суду, який видав виконавчий документ.

Суд зазначив, що аналіз правової конструкції ч. 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що словосполучення "у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, штрафів" (родовий відмінок) стосується словосполучення "щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)" (родовий відмінок), а не "рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби" (називний відмінок). Тобто положення указаної статті жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження власне постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Обґрунтовуючи посилання на п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржник зазначає, що Шостий апеляційний адміністративний суд в оскаржуваній постанові від 14 грудня 2020 року неправильно застосував норму матеріального права, а саме - статтю 74 Закону України "Про виконавче провадження", помилково зазначивши, що розгляд справ про оскарження дій державного виконавця визначено виключно в порядку цивільного судочинства, без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду.

Так, ОСОБА_1 посилається на практику Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції адміністративних судів, яка не була врахована апеляційним судом при винесенні оскаржуваної постанови. Відповідно до висновків, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17, від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1034/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17, від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, у яких йдеться, що крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та штрафу, згідно з якими відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду виключно за правилами адміністративного судочинства.

Третьою особою поданий відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджуючись з касаційною скаргою позивача, стверджує, що викладений Великою Палатою Верховного Суду правовий висновок у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 про те, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, не враховує суті спірних правовідносин та їх нормативного регулювання, а також не відповідає принципу ефективності провадження як механізму судового захисту.

Також третя особа посилається на ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2610/27695/2012, у якій колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18.

З урахуванням вищенаведеного третя особа просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року - без змін.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подавав, що не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

За змістом ~law36~ примусовому виконанню відповідно до ~law37~ підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

За ~law38~ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

~law39~ установлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

VІІ. Висновки Верховного Суду

В силу положень ч. 1 ст. 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позову у цій справі є постанова державного виконавця про накладення штрафу на боржника у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства, мотивувавши це тим, що положення ~law40~ не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів. Тому посилаючись на те, що Цивільним процесуальним кодексом України визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства, а також те, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята саме в рамках виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Нормами ч. 1 ст. 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19) з посиланням на ~law42~ зроблено загальний правовий висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Водночас, станом на час розгляду цієї касаційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до ~law43~ скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 зазначила, що поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами ~law44~, і штрафу, передбаченого ст. 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Поняття штрафу, вжите у ~law45~, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.

У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені ~law46~, перераховуються на користь стягувача аліментів.

Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в ~law47~, ~law48~, та штрафу, передбаченого ~law49~ - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено ~law50~. Це дає можливість тлумачити ~law51~ таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Також Великою Палатою Верховного Суду зауважилось, що відповідно до ч. 3 ст.195 Сімейного кодексу України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.

Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями ~law52~, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).

Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні ~law53~, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному ~law54~, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд уважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу у цивільній справі щодо стягнення аліментів, у зв'язку з чим наявні підстав для закриття провадження у справі та застосування п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, а тому рішення суду апеляційної інстанції у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених ст.350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що оскаржуване судове рішення, переглянуте судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова