Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.09.2019 року у справі №822/13/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2019 року

Київ

справа №822/13/15

адміністративне провадження №К/9901/3017/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року (суддя Польовий О. Л. ) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року (головуючий суддя Біла Л. М., судді: Гонтарук В. М., Смілянець Е. С. ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000069/22-01-22-04, №000070/22-01-22-04 від 09 жовтня 2014 року та №000084/22-01-22-04, №000085/22-01-22-04 від 11 грудня 2014 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що прийняті відповідачем за результатами документальної планової виїзної перевірки податкові-повідомлення рішення, якими йому донараховано ввізне мито та податок на додану вартість й нараховано штрафні санкції, є протиправними, адже під час здійснення митного оформлення імпортованих товарів за перевіряємий період Товариством подавались митному органу всі підтверджуючі визначену митну вартість документи, а також належним чином визначались коди товарів, що ввозились.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Управління №000069/22-01-22-04, №000070/22-01-22-04 від 09 жовтня 2014 року та №000084/22-01-22-04, №000085/22-01-22-04 від 11 грудня 2014 року.

Приймаючи такі рішення, суди прийшли до висновку, що позивачем подано всі належні та допустимі докази в підтвердження правильності визначення митної вартості імпортованого товару (зокрема в частині включення до неї транспортних витрат); до того ж рішення щодо коду товару "щітка склоочисника" на момент його митного оформлення приймалось саме контролюючим органом, а позивач задекларував такий товар відповідно до цього рішення; отже у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Управління звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а також зазначало про законність прийнятих податкових повідомлень-рішень з огляду на ненадання Товариством доказів включення до митної вартості імпортованих товарів повної вартості транспортних послуг, а також неправильне визначення ним під час декларування товару "щітка склоочисника" коду останнього.

Позивач в запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що посадовими особами контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства в частині дотримання законодавства України з питань державної митної справи за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, в результаті якої виявлено порушення позивачем вимог статті 58 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI (далі - МК України №4495), статті 267 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року №92-ІV (далі - МК України №92), Закону України "Про Митний тариф України" від 05 квітня 2001 року №2371-III (далі - Закон №2371), пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яке полягає у невключенні до митної вартості імпортованих товарів повної суми транспортних витрат, що призвело до заниження митної вартості оцінюваних товарів та несплати у повному обсязі до державного бюджету ввізного мита і податку на додану вартість у перевіряємому періоді.

На підставі виявлених порушень складено акт №0027/4/22-01-22-04/0030865632 від 22 вересня 2014 року та винесено податкові повідомлення-рішення від 09 жовтня 2014 року №000069/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання з ввізного мита в розмірі 174 615,89 грн., з яких: 139 692,71 грн. основного платежу та 34 923,18 грн. штрафних санкцій, №000070/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 631 655,41
грн., з яких: 505 324,33 грн. основного платежу та 126 331,08 грн. штрафних санкцій.

За результатами їх адміністративного оскарження рішенням ДФС України №8042/6/99-99-10-01-06-15 від 04 грудня 2014 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а також прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2014 року №000084/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання з ввізного мита в розмірі 5,76 грн., з яких: 4,61
грн. основного платежу та 1,15 грн. штрафних санкцій, №000085/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 24,23 грн., з яких 19,38 грн. основного платежу та 4,85 грн. штрафних санкцій.

Підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок відповідача про подання позивачем недостовірних відомостей про вартість ввезеного товару і, як наслідок, сплату останнім митних платежів та ПДВ у заниженому розмірі, оскільки перевіркою встановлено, що в первинних документах, наданих позивачем, не зафіксовано розподіл транспортних витрат до митного кордону України та після ввезення на митну територію України, в зв'язку з чим їх повний розмір (документально підтверджений первинними бухгалтерськими документами) повинен включатись до митної вартості; крім того, в порушення вимог Закону №2371 позивачем під час декларування неправильно визначено код товару "щітка склоочисника" згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), що призвело до заниження ввізного мита та податку на додану вартість.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 МК України №4495 подаються транспортні (перевізні) документи, якщо за умови поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Відповідно до пункту 5 частини 10 статті 58 МК України №4495 при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

В свою чергу частиною 2 статті 267 МК України №92 передбачалось, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, зокрема, витрати на транспортування після ввезення (пункт 2 частини 11 статті 58 МК України №4495).

Аналогічні положення містились і в пункті "б" частини 3 статті 267 МК України №92.

Корім того відповідно до статті 313 МК України №92 віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), є виключно компетенцією митних органів.

Згідно зі статтею 69 МК України №4495 товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД. Органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД. На вимогу посадової особи органу доходів і зборів декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них. У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари. Рішення органів доходів і зборів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими.

Разом з тим статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення судами) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 КАС України у мотивувальній частині постанови зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Аналогічні вимоги викладено і в статтях 206, 207 КАС України, які регулюють зміст мотивувальних частин ухвал та постанов апеляційного суду.

В той же час частиною 4 статті 11 КАС України визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; разом з тим саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

Судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються, а відтак суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона представила в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

Як вже вказувалось в цій постанові, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем під час митного оформлення надано всі необхідні документи на підтвердження вартості перевезення до місця ввезення на митну територію України, зокрема, транспортні (перевізні) документи (міжнародні товарно-транспортні накладні), довідки/калькуляції про вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України, договори, заявки на перевезення та рахунки-фактури на послуги перевезення, документи про сплату послуг перевезення (якщо на момент митного оформлення розрахунки з перевізником були здійснені).

Проте, при цьому, поза увагою та оцінкою суду залишились посилання відповідача, наведені останнім в запереченнях на позовну заяву, на те, що подані Товариством під час митного оформлення заявки, договори, калькуляції не є первинними документами (щодо транспортних витрат) та не підтверджують здійснення господарської операції; крім того з поданих позивачем документів неможливо визначити вартість транспортних послуг по перевезенню товарів до місця ввезення на митну територію України та після; до того ж позивачем, який не здійснював самостійного перевезення товарів, а укладав для цього відповідні договори, для підтвердження вартості транспортних послуг подавались не відповідні довідки підприємства-перевізника, а калькуляції обліку витрат на транспортування товару, підписані директором та головним бухгалтером самого Товариства.

Не наведено судом й жодних мотивів (з посиланням на докази), за яких він прийшов до висновку, що задекларована позивачем (з урахуванням довідок перевізників про вартість перевезення до митного кордону України) митна вартість імпортованих товарів під час митного оформлення визнавалась митним органом, про що в деклараціях робились відповідні відмітки.

Водночас, посилаючись на документи, які, на його думку, підтверджують обґрунтованість позовних вимог та дають підстави для їх задоволення, суд здійснював лише загальні посилання, не вказавши жодних їх реквізитів (номерів, дат, аркушів справи), що, в свою чергу, позбавляє можливості ідентифікувати останні.

Разом з тим, щодо встановленого під час провадження перевірки порушення позивачем вимог Закону №2371, суд першої інстанції виходив з того, що якщо митні органи (органи доходів і зборів), приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного класифікаційного групування та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань в зв'язку з виявленням помилки у класифікації товару, яку вони самі ж і визначили, а також зазначив, що на момент митного оформлення товару "щітка склоочисника" митним органом вже було прийнято рішення про визначення його коду, з врахуванням якого цей товар задекларовано позивачем.

В той же час судом не зазначено будь-яких реквізитів такого рішення митного органу та не надано оцінки і не перевірено посилання відповідача на те, що такого рішення митницею не приймалось (про що Хмельницька митниця зазначила, зокрема, в листі від 22 січня 2015 року №644/10/22-01-22-04-19).

Апеляційний суд зазначених недоліків суду першої інстанції також не усунув.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України (в редакції, що діє після 15 грудня 2017 року), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.........................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду