ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 816/67/16

адміністративне провадження № К/9901/5109/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Мельник-Томенко Ж.М., Шишова О.О.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №816/67/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ветеринарної медицини в Полтавській області, Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області

про зобов`язання вчинити дії, стягнення матеріальної і моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Єресько Л.О.)

і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Григорова А.М., суддів Тацій Л.В., Подобайло З.Г.).

І. Історія справи

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ветеринарної медицини в Полтавській області (далі - «ГУВМ в Полтавській області»), в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- зобов`язати ГУВМ в Полтавській області і начальника цього Управління ОСОБА_2 виконати судові рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області (постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року, що вступила в законну силу 3 липня 2015 року на підставі ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду);

- поновити позивача на посаді, зарахувати час вимушеного прогулу за час протиправного його звільнення із займаної посади: з 18 червня 2012 року до дати конкретного поновлення на посаді начальника Управління ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області в загальний трудовий безперервний стаж роботи та трудовий безперервний стаж роботи на державній службі;

- зобов`язати ГУВМ в Полтавській області і начальника цього Управління ОСОБА_2 відшкодувати нанесені ОСОБА_1 збитки внаслідок прийняття протиправного наказу ОСОБА_2 від 18 червня 2012 року "Про звільнення ОСОБА_1 ": заробітну плату (матеріальну), моральну шкоду, судові витрати за час протиправного звільнення позивача з посади начальника Управління ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області у загальному розмірі: 1419872,00 грн.

Вказаний позов суд першої інстанції неодноразово залишав без руху, а в частині позовних вимог - повертав і відмовляв у відкритті. Проте відповідні ухвали були скасовані в апеляційному порядку і спір було розглянуто по суті.

Ухвалою від 26 липня 2016 року Полтавський окружний адміністративний суд залучив до участі у справі Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області (далі - «ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області») як належного відповідача, який є правонаступником ГУВМ в Полтавській області.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року провадження у справі в частині позовних вимог до начальника ГУВМ в Полтавській області ОСОБА_2 закрито у зв`язку з його смертю.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (в касаційному порядку ці судові рішення не переглядалися) позов задоволено частково: стягнуто з ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2012 року до 11 квітня 2016 року в розмірі: 251287 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Так, суди відмовили у задоволенні позовних вимог щодо виконання судових рішень у справі №1670/4752/12, поновлення позивача на роботі, зарахування часу вимушеного прогулу до загального трудового і трудового безперервного стажу роботи на державній службі ОСОБА_1 , відшкодування моральної шкоди, а також фінансових витрат на транспортні, юридичні та судові витрати, оскільки: (1) питання щодо відновлення порушеного права позивача у зв`язку з його неправомірним звільненням вирішено Полтавським окружним адміністративним судом у постанові від 22 квітня 2015 року у справі №1670/4752/12, що набрала законної сили 3 липня 2015 року; (2) питання примусового виконання судових рішень належить до повноважень виконавчої служби, а не судів, за винятком випадків, коли судом встановлено судовий контроль в порядку статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Однак постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року у справі №1670/4752/12 (том 1, а.с. 117-123) судовий контроль не встановлювався; (3) суд встановив, що вказана постанова у справі №1670/4752/12 виконана, оскільки 11 квітня 2016 року позивач був поновлений на роботі, а на момент слухання справи №816/67/16 знову звільнений; (4) будь-яка моральна чи майнова шкода, яку позивач пов`язує із незаконним звільненням, повинна була заявлятися ним в одному провадженні з вимогами про вирішення публічно-правового спору й окремо ці питання в порядку адміністративного судочинства не вирішуються; (5) судові витрати, понесені сторонами в одному провадженні, не можуть бути заявлені як судові витрати в іншому судовому провадженні. У справі №816/67/16 суди встановили, що ОСОБА_1 судових витрат не поніс.

Стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то у постанові від 30 листопада 2016 року у справі №816/67/16 суди встановили, що у справі №1670/4752/12 вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач не заявляв і, відповідно, суд їх не вирішив. Тому у справі №816/67/16 суд, вийшовши за межі позовних вимог, стягнув на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2012 року до 11 квітня 2016 року в розмірі: 251287 грн. До того ж позовні вимоги в цій частині визнав відповідач.

11 травня 2017 року від ОСОБА_1 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі №816/67/16, оскільки, на його думку, суд не вирішив питання щодо погашення фінансового зобов`язання ГУ Держпродспоживслужби перед Пенсійним фондом України за час вимушеного прогулу (том 2, а.с. 220).

Також у заяві ОСОБА_1 , що надійшла до суду 18 травня 2017 року (том 2, а.с. 228), позивач уточнив вимоги і просив ухвалити додаткове судове рішення про:

- відшкодування ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області внесків до Шишацького районного відділення Пенсійного фонду України за час довготривалого вимушеного безробіття ОСОБА_1 , тобто з лютого 2006 до дати фактичного поновлення на роботі;

- відшкодування ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області суми банківської комісії (одна тисяча двісті сімдесят дві гривні), що стягнута з ОСОБА_1 , тоді як ці кошти повинна сплачувати державна установа, яка перераховує кошти на банківські рахунки працівникам.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року, у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.

Оскаржувані ухвали мотивовані тим, що у постанові від 30 листопада 2016 року Полтавський окружний адміністративний суд вирішив усі позовні вимоги, які заявляв ОСОБА_1 з приводу яких досліджувалися докази. Тобто судом вирішено питання про право й визначено спосіб виконання рішення, а саме: стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 251287 грн, тоді як в іншій частині позовних вимог аргументовано відмовлено.

Постановляючи оскаржувані ухвали суди зазначили, що відображення судом всіх відрахувань, які в силу законодавчих норм зобов`язаний проводити роботодавець, а також комісій, які утримуються банком за перерахування коштів на виконання рішення суду, не є обов`язковою вимогою до судового рішення у справах про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визначення його розміру, особливо коли такі позовні вимоги не були заявлені. Так, нормами Закону України від 8 липня 2010 року №2464 „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обов`язок нараховувати і сплачувати єдиний внесок на суму нарахованої заробітної плати покладено на роботодавця і цей обов`язок не залежить від того, чи буде він додатково покладений на роботодавця за наслідками розгляду трудових спорів. До того ж суди встановили, що згідно наданих ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області копій платіжних доручень вказане Управління перерахувало Державній податковій інспекції у місті Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області єдиний внесок за ставкою 22% від суми виплати, здійсненої на виконання постанови від 30 листопада 2016 року, у розмірі: 55 283,14 грн (том 2, а.с. 245).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року як упереджено-неправосудні та ухвалити нове судове рішення, яким зобов`язати: ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області скасувати дію службового листа від 4 квітня 2016 року №01/31/11, що заважає поновленню позивача на роботі; відшкодувати внески до Пенсійного фонду України і заборговані ОСОБА_1 грошові кошти (1829934 грн заробітної плати, нанесених моральних збитків, судових витрат).

Також у касаційній скарзі просить:

- зарахувати час вимушеного прогулу позивача за час протиправного його звільнення із займаної посади: з 18 червня 2012 року до дати конкретного поновлення на посаді начальника Управління ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області в загальний трудовий безперервний стаж роботи та трудовий безперервний стаж роботи на державній службі;

- зобов`язати ГУВМ в Полтавській області, правонаступником якого є ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області, відшкодувати ОСОБА_1 нанесені збитки: заборговані внески до Пенсійного фонду України, належну заробітну плату в сумі: 1829934 грн (оскільки відшкодована мізерна сума) борг комісії банку, моральну шкоду, судові витрати за час його протиправного звільнення з посади начальника ГУВМ в Полтавській області;

- зобов`язати ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області виконати законні судові рішення в повноправному поновленні ОСОБА_1 на посаді УДПСС в Шишацькому районі на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року, яка набрала законної сили 3 липня 2015 року.

Як зауважує скаржник, суди не взяли до уваги того, що у позовній заяві він наголошував на необхідності зарахування часу вимушеного прогулу до стажу роботи, в тому числі на державній службі, просив відшкодувати нанесені збитки (заробітну плату, моральну шкоду, судові витрат і внески до Пенсійного фонду України) в сумі: 1829934 грн, скасувати дію службового листа від 4 квітня 2016 року №01/31/11. Зі змісту скарги також випливає, що ОСОБА_1 не погоджується з частковим задоволенням його позову, а тому вказує на порушення судами Конституції України і неврахування практики Європейського суду з прав людини.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішенні без змін.

Ознайомившись із доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без задоволення з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі суди виходили з того, що відсутні підстави для його прийняття, передбачені статтею 168 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Так, згідно положень частини першої вказаної норми суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Стаття 168 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачає можливість ухвалення у справі додаткового судового рішення (постанови чи ухвали) з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення, тобто невирішеність деяких питань, які необхідно було вирішити у постанові чи ухвалі.

Водночас додаткове рішення може бути ухвалене на підставі лише тих доказів, які досліджувалися під час судового розгляду справи і лише за тими обставинами, які були предметом встановлення та оцінки судом.

Додаткова постанова не може виходити за межі спірних правовідносин, встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмету спору.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він заявляв позовні вимоги щодо: (1) зобов`язання відповідачів виконати судові рішення про поновлення його на посаді, ухвалені у справі №1670/4752/12; (2) поновити його на посаді і зарахувати час вимушеного прогулу до трудового стажу, в тому числі стажу державної служби; (3) відшкодувати збитки у зв`язку зі звільненням (заробітну плату, моральну шкоду, судові витрати за час протиправного звільнення) у загальному розмірі: 1419872,00 грн.

Із постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, залишеної без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, випливає, що суд, вийшовши за межі позовних вимог, задовольнив позов у частині стягнення на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі: 251287 грн, тоді як у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Водночас суд мотивував підстави відмови у задоволенні інших позовних вимог, тобто жодна із заявлених вимог не залишилася поза увагою суду.

Відтак, ухвалюючи оскаржувані ухвали, суди дійшли правильного висновку, що у постанові від 30 листопада 2016 року, яка залишена без змін апеляційним судом, ухвалено рішення щодо всіх заявлених позовних вимог, з приводу яких досліджувалися докази у справі, вирішено питання про право і визначено спосіб виконання судового рішення - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, у постанові від 30 листопада 2016 року вирішено питання про судові витрати. Так, суд встановив, що ОСОБА_1 за подання цього позову був звільнений від сплати судового збору, а будь-які докази щодо понесених витрат на юридичні послуги чи транспортні витрати у матеріалах справи відсутні.

Перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення, визначений статтею 168 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), є вичерпним і доводи скаржника не свідчать про існування жодної з них для можливості ухвалення судом додаткового судового рішення.

Стосовно вимог, які ОСОБА_1 заявив у касаційній скарзі, то деякі з них дублюють позовні вимоги (щодо виконання судових рішень у справі №1670/4752/12, зарахування часу вимушеного прогулу до трудового стажу, в тому числі до стажу державної служби, відшкодування сум заробітної плати, моральної шкоди і судових витрат) і суди ухвалили рішення стосовно вказаних вимог. Водночас інші вимоги касаційної скарги є новими (скасування дії службового листа від 4 квітня 2016 року №01/31/11, відшкодування внесків до Пенсійного фонду України і комісії банку), позивач їх до суду першої інстанції не заявляв, а тому суд касаційної інстанції не має права їх вирішувати в силу частини четвертої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року), оскільки у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

До того ж Верховний Суд звертає увагу на те, що в силу частин другої, п`ятої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редації, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обов`язок зі сплати єдиного внеску на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, присуджену судом, покладається саме на роботодавця і він повинен враховувати це під час виконання судового рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі №813/80/14.

Враховуючи наведене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги як безпідставні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року), суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, Верховний Суд вважає за необхідне залишити оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

О.О. Шишов,

Судді Верховного Суду