Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.06.2018 року у справі №820/1093/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2018 року

Київ

справа №820/1093/17

адміністративне провадження №К/9901/17564/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/1093/17

за позовом ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області,

про скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді - Панченка О.В., суддів: Старосєльцевої О.В., Тітова О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Спаскіна О.А., суддів: Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П.),

ВСТАНОВИВ :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМСУ), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМСУ в Харківській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- скасувати п. 25 (п.п. 25.1-25.3) наказу ДМСУ № 104 від 14 серпня 2015 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання в частині щодо громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач вважає оскаржуваний наказ незаконним і необґрунтованим, прийнятим без належних на те підстав, а тому просила його скасувати в частині, що стосується позивача.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

16 травня 2017 року Харківський окружний адміністративний суд вирішив:

- позов задовольнити частково;

- скасувати п.25 (п.п.25.1-25.3) наказу Державної міграційної служби України №104 від 14 серпня 2015 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

- стягнути на користь громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Наказ ДМС України №104 від 14 серпня 2015 року, яким скасовано повністю рішення відділу УГІРФО УМВС України в Харківській області від 14 лютого 2003 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_2 та видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 14 лютого 2003 року, серії НОМЕР_2 від 17 серпня 2004 року та серії НОМЕР_3 від 30 серпня 2014 року, - не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

27 вересня 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд вирішив:

- апеляційну скаргу ДМСУ залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, правильно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 жовтня 2017 року ДМСУ подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, яку 07 лютого 2018 року передано на розгляд до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ДМСУ просить:

- скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у справі № 820/1093/17, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не було прийнято до уваги, що на момент звернення позивача із заявою про видачу посвідки на постійне проживання положеннями законодавства не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

Відповідач наголошує, що на момент звернення позивача, а саме 13 січня 2003 року, ГУМВС України в Харківській області не мало правових підстав для надання позивачу посвідки на постійне проживання відповідно до п. 4 розділу V «Прикінцевих положень».

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, у 1987 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року з метою працевлаштування. Згодом позивачка залишилася на постійне проживання в Україні.

14 лютого 2003 року ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 та видані на її підставі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 17 серпня 2004 року та серії НОМЕР_3 від 30 вересня 2014 року.

25 березня 2015 року Головним управлінням ДМС України в Харківській області прийнято рішення у формі висновку про розгляд матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні гр. В'єтнаму ОСОБА_2, яким висновок від 14 лютого 2003 року ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області про видачу посвідки на постійне проживання визнано таким, що прийняте з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію".

Вказане рішення (висновок) вмотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено з порушенням абзацу 3 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого нормами вказаного Закону.

На підставі вказаного висновку Наказом ДМС України №104 від 14 серпня 2015 року скасовано повністю рішення відділу УГІРФО УМВС України в Харківській області від 14 лютого 2003 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_2, а видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.25 наказу).

У лютому 2017 року позивач звернулась з заявою щодо обміну посвідки до ГУ ДМС України в Харківській області, у відповідь на яку отримала лист №04/1-4946 від 06.03.2017 року, де повідомлялося, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянка СРВ ОСОБА_2, якій рішенням ДМС України було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Конституція України

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19).

Закон України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 № 2491-III, набрав чинності 08 серпня 2001 року (далі Закон № 2491-III).

Абзац 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 2491-III. Вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Стаття 12 Закону № 2491-III. Підстави для скасування дозволу на імміграцію.

Дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Кодекс адміністративного судочинства України від 03 жовтня 2017 року № 2147-IV (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)

Частина 1 статті 2. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частина 1 статті 77. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частина 2 статті 77. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Абзац 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 2491-III регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при отриманні дозволу на імміграцію, та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.

Відповідно до вимог ст.12 Закону № 2491-III встановлено підстави для скасування дозволу на імміграцію, а ст. 13 зазначеного Закону регулює порядок вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасованого дозволу на імміграцію.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1987 році і в силу Закону України "Про імміграцію" набув дозволу на імміграцію без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів того, що за час перебування позивачки на території України з'явилися обставини, які б тягли за собою визнання її такою, що не має дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої абзацом 3 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".

Крім того, доказів того, що посвідка на постійне проживання позивача є отриманою у непередбаченому законом порядку також відповідачем не надано.

Тобто рішення про скасування посвідки на постійне проживання від 14 серпня 2015 року прийнято за відсутності необхідних підстав і не містить інформації щодо конкретних обставин, за яких може бути визнано неправомірно виданою посвідку на постійне проживання.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що при прийнятті оскаржуваного пункту 25 Наказу ДМС України №104 від 14 серпня 2015 року, відповідач діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення, чим порушив законні інтереси позивача.

Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 250, 341, 343, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді В.М. Шарапа

Н.А. Данилевич