Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2018 року

Київ

справа №809/184/16

адміністративне провадження №К/9901/8771/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Національної поліції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016 у складі колегії суддів: Могили А.Б. (головуючого), Гундяка В.Д., Кишинського М.І. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 у складі колегії суддів: Кушнерика М.П. (головуючого), Мікули О.І., Курильця А.Р. у справі за позовом ОСОБА_6 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування висновку щодо результатів атестування від 24.12.2015, висновку щодо відхилення скарги на висновок від 15.01.2016, наказу №68 від 29.01.2016, зобов'язання поновлення на посаді та виплати речового і грошового забезпечення, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування висновку щодо результатів атестування від 24.12.2015, висновку щодо відхилення скарги на висновок від 15.01.2016, наказу №68 від 29.01.2016, зобов'язання поновлення на посаді та виплати речового та грошового забезпечення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано висновок Центральної атестаційної комісії №3 Національної поліції України від 24.12.2015, відповідно до якого заступник начальника управління внутрішньої безпеки в Івано-Франківській області ОСОБА_6 не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність з урахуванням висновку Центральної атестаційної комісії №2 Національної поліції України від 15.01.2016. Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 29.01.2016 №68 о/с "По особовому складу Департаменту захисту економіки", в частині звільнення заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Івано-Франківській області ОСОБА_6 зі служби в поліції за підпунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію». Поновлено позивача на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Івано-Франківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 03.02.2016. Стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 36911,16 грн. Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 з 07.11.2015 був призначений на посаду заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Івано-Франківській області з присвоєнням спеціального звання "полковник поліції" на підставі Наказу Національної поліції України від 07.11.2015 №13 о/с. Наказом Національної поліції України від 29.01.2016 №68 о/с відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" полковника поліції ОСОБА_6 було звільнено з посади через службову невідповідність. Підставою для прийняття вказаного Наказу є висновок Центральної атестаційної комісії №3 Національної поліції України від 24.12.2015 та висновок Центральної атестаційної комісії №2 Національної поліції України від 15.01.2016, згідно з яким відхилено скаргу позивача на висновок від 24.12.2015.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що атестування позивача проведене за відсутності для цього підстав, а також всупереч меті, що визначена статтею 57 Закону України "Про Національну поліцію". Суди зазначили про недотримання атестаційною комісією процедури атестування позивача, передбаченої Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських, оскільки прийняте за її наслідками рішення не містило висновків щодо обставин, перелічених у пункті 16 розділу IV Інструкції та факту відповідності поліцейського вимогам, що пред'являються до нього як до особи, яка перебуває на відповідній посаді, а тому визнаний судами необґрунтованим. З огляду на вказані порушення, суди вважали звільнення позивача за наслідками проведеної атестації незаконним, тому поновили позивача на посаді та присудили на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідачем - Національною поліцією України подано касаційну скаргу на рішення, в якій просить оскаржувані рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що суди попередніх інстанцій фактично надали оцінку підставам прийняття рішення атестаційної комісією і таким чином перебрали на себе дискреційні повноваження останньої та прийняли нове рішення про відповідність позивача займаній посаді. Скаржник вказує, що судами порушені норми матеріального права, а саме пункт 20 розділу IV Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 №1465, який не вимагає зазначення у протоколі співбесіди конкретних запитань, які ставляться поліцейському і відповідей на них. На думку скаржника, атестування позивача проведене в межах повноважень атестаційної комісії та у спосіб, передбачений Інструкцією про проведення атестування поліцейських, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 №1465, а тому висновки судів попередніх інстанцій про порушення порядку проведення атестування є безпідставними. Крім цього, відповідач вказує на порушення судами норм процесуального права та задоволення позовних вимог до неналежного відповідача, чим порушено вимоги статтей 52, 69-71, 79, 86 КАС України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017).

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційного суду дійшла до таких висновків.

Починаючи з 07.11.2015 набрав чинності Закон України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (надалі - Закон №580-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до частин 1-4 статті 57 Закону №580-VIII, атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Пунктом 15 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 №1465, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.11.2015 року за №1445/27890 (надалі - Інструкція) визначено, що атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Тобто, оцінка ділових, професійних, особистих якостей поліцейського на підставі зібраних матеріалів та проведеної співбесіди і прийняття рішення про його відповідність чи не відповідність займаній посаді належить до виключної компетенції атестаційної комісії.

Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у справі є, крім іншого, оскарження висновку Центральної атестаційної комісії №3 Національної поліції України від 24.12.2015 та висновку Центральної атестаційної комісії №2 Національної поліції України від 15.01.2016, згідно з яким відхилено скаргу позивача на висновок від 24.12.2015.

Так, згідно з частиною 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017), відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України передбачено, що розумінні цього Кодексу суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, визначальною ознакою публічно-правового спору, розгляд якого здійснюється у порядку адміністративного судочинства, є наявність серед сторін такого спору відповідача - суб'єкта владних повноважень, котрий у межах спірних правовідносин діє на виконання владних управлінських функцій чи делегованих повноважень.

Таким чином, саме атестаційна комісія є суб'єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин та повинна виступати відповідачем в частині позовних вимог про оскаржень цих дій і рішень.

Однак, позовні вимоги до Центральної атестаційної комісії №3 та Центральної атестаційної комісії №2 позивачем заявлено не було.

Поряд з цим, під час розгляду справи у суді першої інстанції, 10.03.2016 Національна поліція України зверталась до суду з клопотанням №346/26/6-2016 про заміну неналежного відповідача та просила суд залучити у якості відповідачів Центральну атестаційну комісію №3 та Центральну атестаційну комісію №2.

03.06.2016 Національною поліцією України подано до суду клопотання вих.№1899/26/6-2016 про залучення відповідачів у справі, а саме: Центральну атестаційну комісію №3 Національної поліції України та Центральну атестаційну комісію №2 Національної поліції України.

Аналогічне клопотання було подано відповідачем 25.07.2016 за вих. №2816/26/6-2016.

25.07.2016 у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення відповідачів судом відмовлено (журнал судового засідання, т.2 а.с. 153).

При цьому, судом першої інстанції прийнято рішення про задоволення позовних вимог заявлених, зокрема, і до атестаційних комісій. На вказане порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції також уваги не звернув.

Тобто, суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Частиною третьою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) встановлено обов'язкові підставі скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, зокрема, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Колегія суддів зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною третьою якої встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної поліції України задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 - скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування висновку щодо результатів атестування від 24.12.2015, висновку щодо відхилення скарги на висновок від 15.01.2016, наказу №68 від 29.01.2016, зобов'язання поновлення на посаді та виплати речового та грошового забезпечення направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду