Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2018 року

Київ

справа №815/1048/16

адміністративне провадження №К/9901/26996/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на постановуОдеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року (суддя О.В. Глуханчук)та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року (колегія у складі суддів: О.І. Турецька, Л.В. Стас, І.П. Косцова)у справі №815/1048/16за позовомОСОБА_2 доДержавної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провизнання протиправною та скасування податкової вимоги №208-23 від 10 лютого 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 208-23 від 10 лютого 2016 року.

Позов мотивовано тим, що податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію "Транспортний податок", прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкову вимогу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №208-23 від 10 лютого 2016 року в частині визначення податкового боргу у розмірі 6250 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, мотивував неврахуванням податковою інспекцією того, що у звітному періоді (2015 рік) позивач був зареєстрований власником автомобіля 9 місяців, що призвело до неправильного визначення суми податкового зобов'язання та відповідно вимога в цій частині також є неправомірною.

Відмовляючи в задоволенні в іншій частині позовних вимог, суди виходили з того, що транспортний податок підлягав сплаті у 2016 році.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його позову та апеляційної скарги.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, згідно пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд справи буде проводитись в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить легковий автомобіль марки LEXUS GX 460 (універсал-В); реєстраційний номер НОМЕР_1; об'єм двигуна 4608 куб.см, рік випуску 2010, дата реєстрації 09 січня 2014 року.

Згідно облікової картки №73463147 від 01 жовтня 2015 року ВРЕР №2 м. Одеси (5102), автомобіль марки LEXUS GX 460 (універсал-В), свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2, знято з обліку для реалізації.

Одеською міською радою 21 січня 2015 року було прийнято рішення № 6257-VI «Про встановлення транспортного податку на майно в частині транспортного податку».

Листом від 13 лютого 2015 року №1479/7/15-32-17-03-12 Головне управління ДФС в Одеській області повідомило ДПІ (ОДПІ) у районах, районах м. Одеси, об'єднаних ДПІ ГУ ДФС в Одеській області щодо адміністрування транспортного податку, який запроваджено з 1 січня 2015 року. Згідно вказаного листа, з метою якісного адміністрування транспортного податку ГУ ДФС в Одеській області було надано запит до ГУМВС України в Одеській області щодо надання інформації по автомобілям, які підлягають оподаткуванню транспортним податком. Листом №7/0-190 від 20 січня 2015 року ГУМВС України в Одеській області надано перелік автомобілів з об'ємом двигунів понад 3000 куб.см. Даним листом ГУ ДФС в Одеській області надає наявну інформацію по фізичним особам - власникам транспортних засобів для відпрацювання та вжиття відповідних заходів щодо залучення до оподаткування транспортним податком.

23 червня 2015 року відповідачем сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 13038-17, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн.

10 лютого 2016 року податковою інспекцією складено податкову вимогу форми «Ф» від 10 лютого 2016 року № 208-23, згідно якої станом на 09 лютого 2016 року сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 25000 грн., з яких 25000 грн. основний платіж з транспортного податку з фізичних осіб.

Судами також встановлено, що спірне податкове-повідомлення рішення не оскаржувалось позивачем ні в адміністративному, ні в судовому порядку.

Разом з тим, касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається зі змісту передостанніх абзаців позовної заяви позивач, посилаючись на положення статті 267 ПК України та на те, що оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, вказав на протиправність податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування, задовольнивши позов.

Однак, у прохальній частині позовної заяви відзначив про скасування податкової вимоги, яка була винесена на підставі податкового повідомлення-рішення.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій, скасовуючи частково податкову вимогу, належним чином не з'ясували зміст позовних вимог, фактично заявлених позивачем. При цьому, судами фактично перевірено законність податкового повідомлення-рішення, але зроблено висновок щодо законності вимоги.

По-друге, поза увагою судів залишилось те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Водночас скасування судами у даній справі лише податкової вимоги або її частини не є достатнім засобом захисту, оскільки рішення контролюючого органу, яке створює для позивача правові наслідки залишається чинним та узгодженим в повному обсязі, що створює передумови для повторного направлення вимоги і повторного звернення до суду з тих самих підстав.

В силу вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребовування доказів з власної ініціативи, а в разі необхідності вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду