Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 червня 2018 року

Київ

справа №815/6868/15

адміністративне провадження №К/9901/8803/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.03.2016 у складі колегії суддів: Тарасишина О.М. (головуючий), Завальнюк І.В., Стеценко О.О. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016 у складі колегії суддів: Яковлєва О.В. (головуючий), Бойка А.В., Танасогло Т.М. у справі №815/6868/15 за позовом ОСОБА_6 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Іллічівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення позивача, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі - Відповідач 1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (надалі - ГУМВС України в Одеській області, Відповідач 2), Іллічівського міського відділу ГУМВС України в Одеській області (надалі - Відповідач 3), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Головного управління Національної поліції в Одеській області (надалі - ГУНП у Одеській області), в якому, з урахуванням заяви про відкликання позову в частині позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області від 04 листопада 2015 року №1582 о/с в частині звільнення начальника сектора карного розшуку Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_6, з органів внутрішніх справ України у запас згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», за п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скорочення штатів);

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.11.2015 по час поновлення на посаді;

- зобов'язати відповідача змінити формулювання звільнення майора міліції ОСОБА_6, начальника сектора карного розшуку Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ України у запас згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скорочення штатів) на підставу, передбачену п.64«з» цього Положення (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації)).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що його звільнено за відсутності правових підстав і з порушенням вимог законодавства, за відсутності пропозицій щодо подальшого працевлаштування при наявності бажання працювати в Національній поліції, а також наявності рівнозначних штатних одиниць у структурі Нацполіції.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково, внаслідок чого:

- визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області від 04 листопада 2015 року №1582 о/с в частині щодо звільнення майора міліції ОСОБА_6, начальника сектора карного розшуку Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ України у запас згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» за п.64«г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скорочення штатів);

- стягнуто з Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 27998, 79 грн. (двадцять сім тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім грн. 79 коп.);

- поновлено ОСОБА_6 в органах внутрішніх справ Головного управління МВС України в Одеській області.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не було вжито всіх необхідних заходів для переведення позивача за його згодою на іншу роботу.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач 2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що ОСОБА_6 правомірно було звільнено з органів внутрішніх справ у зв'язку із скороченням штатів, адже будь-яких рапортів із бажанням проходити службу в поліції від нього не надходило. Вказує, що у спірних правовідносинах має місце факт припинення служби позивача саме в органах внутрішніх справ.

За наслідками попереднього розгляду справи колегія суддів касаційного суду, перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, приходить до висновку про те, що підстави для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції і ухвалення нового судового рішення, визначені статтею 351 КАС України, інші підстави для скасування судових рішень у справі, відсутні.

Відповідно до статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 з 13 серпня 2001 року проходив службу в органах внутрішніх справ, працював на посаді начальника сектора карного розшуку Іллічівського МВ ГУМВС Україні в Одеській області, має звання майора міліції.

Наказом ГУ МВС України в Одеській області №1582 о/с від 04 листопада 2015 року майора міліції ОСОБА_6, начальника сектора карного розшуку Іллічівського МВ ГУМВС Україні в Одеській області, звільнено з 06 листопада 2015 року згідно з п.10 та п.11 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VII та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил за п.64«г» (через скорочення штатів).

Вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 14 років 2 місяці 23 дні.

ГУМВС України в Одеській області ліквідоване постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730, одночасно вказаною постановою утворено ГУНП у Одеській області, як юридичну особу публічного права територіальний орган центрального органу виконавчої влади Національної поліції України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийняття наказу про звільнення позивача зі служби у зв'язку з скороченням штатів, згідно з пунктами 10 та 11 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VII (надалі - Закон №580-VII).

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом №580-VII.

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VII, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно з пунктом 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VII, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VII, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Згідно з пунктом 11 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VII, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, вищенаведені норми Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VII та Положення №114, на які йдеться посилання у спірному наказі про звільнення, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме:

- відмова працівника міліції від проходження служби в поліції;

- неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення;

- відсутність можливості подальшого використання на службі.

Отже, вирішуючи питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу внутрішніх справ прямо зобов'язаний перевірити відсутність відмови працівника міліції від проходження служби в поліції та розглянути можливість подальшого використання на службі особи за її бажанням.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ГУМВС України в Одеській області жодним чином не обґрунтовано відсутність перспективи подальшого використання ОСОБА_6 на службі та не перевірено можливості реалізації права позивача на прийняття на службу до поліції.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що Закон №580-VII офіційно опублікований 06 серпня 2015 року у виданні «Голос України».

Тобто, в силу вимог пункту 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VII, всі працівники міліції вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів з 6 серпня 2015 року.

Так само з 6 серпня 2015 року починає перебіг тримісячний строк, упродовж якого згідно з положеннями пункту 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VII працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за їх згодою.

Апеляційним судом під час апеляційного розгляду справи було встановлено факт подання ОСОБА_6 5 листопада 2015 року (в межах встановленого Законом №580-VII строку) рапортів про звільнення з органів міліції та щодо виявленого бажання проходити службу в поліції. З невідомих причин вказані рапорти позивача не розглянуті.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що видання наказу про звільнення позивача 04 листопада 2015 року за умови наявності у нього права виявити бажання проходити службу в поліції до 06 листопада 2015 року та факту подання відповідного рапорту 05 листопада 2015 року, свідчить про безумовну передчасність такого наказу, і, як наслідок, про його протиправність.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про поновлення позивача на раніше займаній посаді, оскільки у випадку протиправного звільнення працівника з роботи порушене право останнього повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його протиправно звільнено, при цьому, поновлення його на новій посаді є фактично зобов'язанням укладання нового трудового договору, що не належить до повноважень адміністративного суду.

Також, колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі позивача, необхідно виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки наказ про його звільнення є протиправним.

З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було правильно застосовано норми матеріального права і не допущено порушень норм процесуального права, що спростовує доводи касаційної скарги.

Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341-343, 350, 355-356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року у справі №815/6868/15 за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду