ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №813/1910/17

адміністративне провадження №К/9901/53919/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року (суддя Гавдик З.В.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (судді: Улицький В.З. (головуючий), Гулид Р.М., Кузьмич С.М.)

у справі № 813/1910/17

за позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ»

про застосування арешту коштів на рахунках,

В С Т А Н О В И В:

24 травня 2017 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс великих платників податків ДФС) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» (далі - ТОВ «Корпорація КРТ») про застосування арешту коштів, які перебувають на усіх рахунках, відкритих у банках, які здійснюють обслуговування ТОВ «Корпорація КРТ».

В обґрунтування позовних вимог Офіс великих платників податків ДФС зазначив, що ТОВ «Корпорація КРТ» не допустило посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, що відповідно до статті 94 Податкового кодексу України є підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що для арешту коштів на рахунках платника, визначених положеннями підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, необхідна наявність податкового боргу та відсутність майна для погашення такого боргу, що позивачем жодними належними та допустимими доказами не підтверджено. Крім того застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно з пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, однак доказів прийняття рішення про застосування арешту майна позивачем не надано.

Не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, Офіс великих платників податків ДФС звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково посилалися на положення підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, оскільки вказаною нормою врегульовано інші правовідносини. Також скаржник вказав, що арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

ТОВ «Корпорація КРТ» не скористалося своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 11 травня 2017 року Офіс великих платників податків ДФС видав наказ № 1003 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Корпорація КРТ» з питань правомірності формування податкового кредиту та витрат по взаєморозрахунках з ПП «Грандбудсервіс» за липень 2016 року, ТОВ «Юніком Групп» за грудень 2016 року, ТОВ «Старк-Груп» за листопад 2016 року, ТОВ «Фрайм Консалт» за грудень 2016 року, ТОВ «Топ Актив» за грудень 2016 року, ТОВ «Техторг Груп» за травень-червень 2016 року, ТОВ «Грінбокс Студіо» за листопад 2016 року, ТОВ «Смартхолд» за жовтень 2016 року, ТОВ «Кейнфор» за грудень 2016 року, ТОВ «Скай Сіті Інжиніринг» за листопад 2016 року, ТОВ «Фіолент Групп» за січень 2017 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів, робіт (послуг) або подальшої реалізації цих товарів, робіт (послуг) від вищезазначеного контрагента та з метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового законодавства згідно з вимогами підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

16 травня 2017 року Офісом великих платників податків ДФС видано направлення на перевірку № 126 та № 125.

На підставі наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та направлень здійснено вихід за юридичною адресою ТОВ «Корпорація КРТ»: м. Львів, вул. Лазаренка, 1.

Ознайомившись із наказом та направленнями, керівник підприємства відмовив посадовим особам контролюючого органу у допуску до проведення перевірки, про що складено акт від 16 травня 2017 року №125/28-10-48-14/37786903.

Враховуючи недопуск відповідачем посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, позивач звернувся до суду із даним позовом про застосування арешту коштів на рахунках ТОВ «Корпорація КРТ».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені у статті 94 Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються за наявності однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника контролюючого органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Із системного тлумачення положень статті 94 Податкового кодексу України судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Положення статті 94 Податкового кодексу України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Натомість приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків у судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача, але за умови наявності відповідних підстав, визначених Податковим кодексом України.

Аналіз вищевказаних норм Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

До аналогічного висновку щодо застосування наведених положень Податкового кодексу України, Верховний Суд дійшов під час вирішення справи №820/1929/17, постанова від 27 листопада 2018 року, провадження №К/9901/40847/18. Крім того, в даному рішенні відсутні посилання на підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, як на виключне право податкового органу звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку, лише у разі наявності податкового боргу.

Отже, з метою правильного вирішення даного спору та встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування до ТОВ «Корпорація КРТ» адміністративного арешту коштів судам необхідно було встановити наявність чи відсутність законних підстав для проведення перевірки відповідача, дотримання позивачем процедури її призначення та проведення, та відповідно зробити висновок про наявність чи відсутність у ТОВ «Корпорація КРТ» підстав відмовити посадовим особам контролюючого органу у допуску до перевірки, що судами попередніх інстанцій зроблено не було.

Враховуючи вищевикладене, Суд вбачає підстави для скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 242, 345, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова