Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

Київ

справа №814/146/16

адміністративне провадження №К/9901/14790/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 814/146/16

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" до відділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області, державного реєстратора відділу Держкомзему у Врадіївському районі Миколаївської області Кірпічьової Ольги Анатоліївни, треті особи: ОСОБА_2, фермерське господарство "Оазис", про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду, прийняту 06 липня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Романішина В.Л., суддів Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І.,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області, державного реєстратора відділу Держкомзему у Врадіївському районі Миколаївської області Кірпічьової Ольги Анатоліївни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 09 листопада 2012 року № 482230004000853, прийнятого при реєстрації договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 липня 2011 року між ОСОБА_2 та фермерським господарством «Оазис».

Позов обґрунтовано тим, що на час державної реєстрації речового права на підставі договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2011 року, укладеного між ФГ «Оазис» та ОСОБА_2, відповідач не перевірив чи зареєстровано право оренди на земельну ділянку за іншими особами, чим допустив подвійну реєстрацію відповідного права. Заявлене право оренди ФГ «Оазис» суперечило зареєстрованому праву оренди ПП «Виробничо-комерційне підприємство «Каро», що є підставою для відмови у державній реєстрації права оренди.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 березня 2006 року між ПП «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі загальною площею 5,59 га, яка знаходиться в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. Договір укладено на сім років, до закінчення сільськогосподарського 2013 року.

Вказаний договір зареєстровано 11 травня 2010 року у Врадіївському реєстраційному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК» за №041048900049.

29 січня 2009 року ОСОБА_3 померла та її спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом спадкове майно складається з земельної ділянки площею 5,59 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданого Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області 22 жовтня 2003 року, і яка складається з трьох ділянок: площею 2,84 га (кадастровий номер НОМЕР_2), площею 1,47 га (кадастровий номер НОМЕР_3), площею 1,28 га (кадастровий номер НОМЕР_4).

01 липня 2011 року між ОСОБА_2, як орендодавцем, та ФГ «Оазис», як орендарем, укладено договір оренди землі, за яким передано ФГ «Оазис» в оренду земельну ділянку, яка знаходиться в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, загальною площею 5,59 га (кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_3 та НОМЕР_4), строком дії на 5 років. (а.с.10-11)

Зазначений договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Врадіївському районі, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 09 листопада 2012 року за реєстровим номером 482230004000853.

Суди, розглядаючи справу по суті позовних вимог, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

У поданій касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заявник касаційної скарги зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень.

Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов'язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у третьої особи і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 сформулювала висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. А саме про те, що у спорах про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку незалежно від того, чи порушує позивач питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено оспорюваний запис, вирішення такого спору в будь-якому разі вплине на майнові права тієї особи, щодо прав якої здійснено оспорюваний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Такий спір є спором про цивільне право на одну й ту ж земельну ділянку.

Тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС ухвалені у цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ПП "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі № 814/146/16 скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ПП "Виробничо-комерційне підприємство"Каро" до відділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області, державного реєстратора відділу Держкомзему у Врадіївському районі Миколаївської області Кірпічьової Ольги Анатоліївни, треті особи: ОСОБА_2, фермерське господарство "Оазис" про визнання протиправним та скасування рішення від 09.11.2012р. №482230004000853.

Роз'яснити, що спір може бути вирішено за правилами господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук

Судді Верховного Суду