Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №815/5991/15

провадження №К/9901/11489/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/5991/15

за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, третя особа - Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 представника позивача ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року (прийняту у складі: головуючого судді - Самойлюк Г.П.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів: Джабурії О.В., Крусяна А.В.)

в с т а н о в и в :

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: скасувати постанову (рішення) Ізмаїльського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 9 липня 2015 року про заборону в'їзду до України строком на три роки; зобов'язати відповідача скасувати в паспортному документі відмітку «заборонено в'їзд в Україну терміном на три роки» шляхом проставлення на ньому штемпеля «анульовано»; зобов'язати Ізмаїльський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України письмово повідомити Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про вилучення зазначеної інформації з баз даних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що рішення про заборону в'їзду в Україну є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки в оскаржуваному рішенні взагалі відсутнє будь-яке обґрунтування застосування до позивача заборони в'їзду в Україну та не враховано важливих обставин, які свідчать про те, що така заборона для нього є надто суворим видом відповідальності. Крім того, позивач звертає увагу, що в постанові від 9 липня 2015 року не зазначено, що позивачу видано посвідку на постійне місце проживання в Україні в порядку, передбаченому Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також, що він зареєстрований за місцем проживання в Україні, за адресою: АДРЕСА_1. У вказаному будинку проживають його дружина, якій 5 січня 2015 року надано дозвіл на імміграцію в Україну з їхніми неповнолітніми дітьми, а батько і мати позивача є інвалідами та потребують лікування та догляду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення пов'язаного із невиконанням законних вимог посадових та службових осіб органу охорони громадського кордону та в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, відповідачем правомірно винесено постанову про заборону позивачу в'їзду на територію України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що рішення про заборону в'їзду в Україну є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки в оскаржуваному рішенні взагалі відсутнє будь-яке обґрунтування застосування заборони в'їзду в Україну та не враховано важливих обставин, які свідчать про те, що така заборона для нього є надто суворим видом відповідальності, оскільки позивач має посвідку на постійне місце проживання в Україні, має у власності будинок в м. Болград, в якому зареєстрований та проживає разом зі своєю дружиною та двома неповнолітніми дітьми.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Зазначив, що законодавством чітко встановлені підстави для заборони в'їзду в Україну. Зокрема, у разі порушення іноземцем правил перетину державного кордону України або невиконання законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні, органом охорони державного кордону приймається рішення про заборону в'їзду вказаній особі в Україну.

Ухвалою Верховного Суду від 7 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 представника позивача ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року прийнято до провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 червня 2015 року у справі №500/3745/15-п ОСОБА_1 визнано винним в здійсненні правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Вказана постанова не оскаржувалась в апеляційному порядку та набрала законної сили.

Як вбачається із змісту вищезазначеного судового рішення згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, 28 червня 2015 року в 11 год. 45 хв. на дільниці Ізмаїльського прикордонного загону під час здійснення прикордонного контролю в пункті пропуску «Табаки» громадянин Республіки Молдови ОСОБА_1, у складі групи осіб, не виконав законні вимоги п\н «ПО» прапорщика ОСОБА_4 щодо своєчасного проходження паспортного контролю, після чого наніс тілесні ушкодження п\н ОТЗ старшому прапорщику ОСОБА_5 Своїми діями ОСОБА_1 чинив злісну непокору законним вимогам працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків.

У зв'язку із наведеними обставинами, постановою начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Ізмаїльського прикордонного загону від 9 липня 2015 року, з посиланням на пункти 1, 5 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22 вересня 2011 року (далі - Закон №3773-VI) ОСОБА_1 заборонено в'їзд в Україну строком на три роки.

Законом №3773-VI визначено, що іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Частиною третьою статті 3 Закону №3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для заборони в'їзду іноземців в Україну визначені статтею 13 Закону №3773-VI. В'їзд в Україну іноземцю не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку (пункт перший частини першої статті 13) та якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні (пункт п'ятий частини першої статті 13).

Аналогічні підстави для заборони в'їзду на територію України іноземцю викладені і у Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом адміністрації Державної прикордонної служби України №946 від 5 грудня 2011 року (далі - Інструкція №946).

Частиною третьою статті 13 Закону №3773-VI визначено, що рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Пунктом 2.3 розділу 2 інструкції №946 встановлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю органом охорони державного кордону приймається відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» на строк 3 роки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не оскаржив постанову Ізмаїльського районного суду від 28 червня 2015 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за здійснення адміністративного правопорушення, що виразилось у злісній непокорі законним вимогам працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків. Під час розгляду вказаної справи позивач визнав свою вину та сплатив штраф накладений цією постановою. Зазначена постанова набрала законної сили 9 липня 2015 року.

Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що постанова суду у справі про адміністративний проступок, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи доведеність вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке статтею 13 Закону №3773-VI передбачена заборона в'їзду в Україну, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність прийнятого відповідачем рішення.

Доводи касатора стосовно того, що він має посвідку на постійне місце проживання в Україні, має будинок на території України, в якому зареєстрований та в якому проживає його дружина з двома малолітніми дітьми, не можуть бути підставою для скасування такої заборони, оскільки чинним законодавством не передбачено скасування заборони в'їзду на територію України з вказаних обставин.

Крім того, наявність посвідки на постійне проживання в Україні не звільняє позивача від загальних правил перетинання державного кордону для іноземних громадян.

Також чинним законодавством не передбачено зменшення встановленого пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції №946 строку заборони в'їзду в Україну.

Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 представника позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі №815/5991/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх