Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.01.2019 року у справі №817/1339/18

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року

Київ

справа №817/1339/18

адміністративне провадження №К/9901/2041/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (судді: Попко Я. С., Онишкевич Т. В., Обрізко І. М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - ГТУЮ у Рівненській області) про визнання протиправним та скасування рішення засідання комісії із соціального страхування ГТУЮ у Рівненській області, яке оформлене протоколом від 09 лютого 2018 року №7.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення, яким позивачу відмовлено в призначенні допомоги по тимчасовій втраті працездатності, є протиправним, оскільки прийняте в порушення вимог чинного законодавства України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року визнано протиправним та скасовано рішення засідання комісії із соціального страхування Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, оформлене протоколом №7 від 09 лютого 2018 року. Стягнуто із суб`єкта владних повноважень - Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 матеріальне забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності в загальній сумі 84 561,19 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області, на період тимчасової непрацездатності знаходилися в трудових відносин з відповідачем, відтак являлася застрахованою особою в розумінні частини першої статті 18 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що кореспондується з обов`язком роботодавця надавати та оплачувати застрахованим особам, у разі настання страхового випадку, відповідний вид матеріального забезпечення. Відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного провадження, як і невиплата заробітної плати, не свідчить про припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ГТУЮ у Рівненській області, а як наслідок не припиняє відносин із загальнообов`язкового державного соціального страхування та не обмежує гарантії позивача щодо його соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Таким чином, невиплата заробітної плати в період здійснення дисциплінарного провадження не свідчить про безумовну втрату такої заробітної плати, відтак виплата матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій втраті працездатності не може ставитися в залежність від наслідку закінчення дисциплінарного провадження по відношенню до позивачки, оскільки така підстава не передбачена Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено, а з матеріалів справи не вбачається наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що в свою чергу підтверджує доводи позивача в частині протиправності рішення про відмову у виплаті матеріального забезпечення. Крім того, оскільки скасування рішення комісії із соціального страхування ГТУЮ у Рівненській області від 09 лютого 2018 року, яке оформлене протоколом №7, не призведе до належного захисту порушених прав та інтересів позивача, а лише дасть можливість діяти відповідачу - суб`єкту владних повноважень на власний розсуд без реального відновлення порушених прав та інтересів, що не може вважатися ефективним правосуддям, то суд першої інстанції вважав за необхідне вийти за межі доводів позовної заяви та вирішити питання про одночасне стягнення матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності, виходячи з його розрахунку.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року у справі №817/1339/18 та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що наявність права на отримання матеріального забезпечення залежить від наявності заробітної плати чи доходу працівника, та спрямоване на те, щоб компенсувати втрату відповідної заробітної плати у зв`язку з настанням страхового випадку. Враховуючи, що ОСОБА_1 була відсторонена від виконання своїх посадових обов`язків без права отримання заробітної плати, відтак вона не набула право на отримання матеріального забезпечення по листках непрацездатності у випадку притягнення її до дисциплінарної відповідальності, оскільки в даному випадку відсутній безпосередній об`єкт компенсації заробітної плати в розумінні вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки виплата заробітної плати (і відповідно матеріального забезпечення по листках непрацездатності) на час відсторонення від виконання посадових обов`язків напряму залежала від результатів дисциплінарного провадження, то і рішення про таку виплату чи невиплату могло бути прийнято лише у разі закінчення дисциплінарного провадження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржниця вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржниця зазначила, що має право на отримання матеріальної допомоги, як застрахована особа, яка перебувала у трудових стосунках з відповідачем, а також мало місце настання страхового випадку.

Скаржниця заявляла клопотання про розгляд справи за її участю.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивачки, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідач заявляв клопотання про розгляд справи за його участю.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/2041/19 (адміністративна справа №817/1339/18) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Стрелець Т. Г., суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року № 637/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 лютого 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Наказом ГТУЮ у Рівненській області №210/04/К від 10 травня 2017 року «Про відкриття дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 » відкрито дисциплінарне провадження з метою перевірки наявності в діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також відсторонено ОСОБА_1 з 11 травня 2017 року від виконання своїх посадових обов`язків на період здійснення дисциплінарного провадження.

Наказом ГТУЮ у Рівненській області від 13 травня 2017 року №220/04/к «Про оплату праці ОСОБА_1 .» наказано не виплачувати ОСОБА_1 , начальнику Рівненського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області, заробітну плату та надбавку за інтенсивність праці у розмірі 50% посадового окладу в період відсторонення від виконання посадових обов`язків з 11 травня 2017 року по 07 червня 2017 року.

Наказом ГТУЮ у Рівненській області від 07 червня 2017 року №277/04/к «Про невиплату заробітної плати ОСОБА_1 .» наказано продовжити з 08 червня 2017 року не виплачувати ОСОБА_1 , начальнику Рівненського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області, заробітну плату та надбавку за інтенсивність праці у розмірі 50% посадового окладу в період відсторонення від виконання посадових обов`язків.

Наказом ГТУЮ у Рівненській області від 08 лютого 2018 року №49/03 «Про накладення дисциплінарного стягнення» ОСОБА_1 , начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області, притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Рішенням засідання комісії із соціального страхування ГТУЮ у Рівненській області від 09 лютого 2018 року, яке оформлене протоколом №7, відмовлено в призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 на період тимчасової непрацездатності з 03 липня 2017 року по 21 липня 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АГФ 601645, з 24 липня 2017 року по 07 серпня 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 977528, з 08 серпня 2017 року по 23 серпня 2018 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 977892, з 28 серпня 2017 року по 06 вересня 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 977559, з 07 вересня 2017 року по 15 вересня 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 977899, з 18 вересня 2017 року по 01 жовтня 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АГФ 786684, з 04 жовтня 2017 року по 19 жовтня 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 977634, з 19 жовтня 2017 року по 30 жовтня 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АДІ 063159, з 31 жовтня 2017 року по 14 листопада 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 977936, з 15 листопада 2017 року по 29 листопада 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 872641, з 30 листопада 2017 року по 22 грудня 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 872847, з 23 грудня 2017 року по 29 грудня 2017 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 873653, з 30 грудня 2017 року по 10 січня 2018 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 849213, з 11 січня 2018 року по 31 січня 2018 року за листком тимчасової непрацездатності АДЖ 873879. Причиною відмови в призначенні допомоги є закінчення дисциплінарного провадження з притягненням до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Релевантні джерела права та акти їх застосування.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 9 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно із частиною другою статті 1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частиною першою статті 50 Закону №889-VIII передбачено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно із частиною першою статті 72 Закону №889-VIII державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7 - 10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Частиною четвертою статті 72 Закону № 889-VIII у разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому порядку.

Відповідно до частини п`ятої статті 72 Закону № 889-VIII під час відсторонення від виконання посадових обов`язків державний службовець зобов`язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку та сприяти здійсненню дисциплінарного провадження.

Статтею 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-VIII) передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону №1105-XIV, роботодавець зобов`язаний:

1) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом;

2) вести облік коштів соціального страхування і своєчасно надавати Фонду встановлену звітність щодо цих коштів.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону №1105-XIV, застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 18 Закону №1105-XIV страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону №1105-XIV, за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).

Відповіднo до частини другої статті 22 Закону №1105-XIV, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Статтею 30 Закону №1105-XIV передбачено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності).

Згідно зі статтею 34 Закону №1105-XIV, фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви.

Відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 1105-VIII рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою - підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Комісія (уповноважений) із соціального страхування виконує свої функції відповідно до положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, яке затверджується правлінням Фонду.

Відповідно до Положення про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 23 червня 2008 року № 25 (далі - Положення № 25) рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення або відмову у призначенні матеріального забезпечення та надання соціальних послуг може бути оскарженим застрахованою особою до робочого органу відділення Фонду, де перебуває на обліку підприємство, протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення про таке призначення або відмову, що не позбавляє права застрахованої особи звернутися з цих питань до суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 950).

Пунктом 2 Порядку № 950 визначено, що рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем`єр-міністром України, керівником органу державної влади (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.

Згідно пункту 4 даного Порядку службове розслідування проводиться з відстороненням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, від виконання повноважень за посадою або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається за поданням голови комісії з проведення службового розслідування керівником органу державної влади, в якому працює особа.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 даного Порядку у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, у зв`язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від здійснення повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов`язаного з таким відстороненням.

Пункт 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266: середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області, на період тимчасової непрацездатності знаходилися в трудових відносин з відповідачем. Однак в цей період було розпочато дисциплінарне провадження відносно позивачки з відстороненням від виконання посадових обов`язків.

У зв`язку з відстороненням ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків та на підставі частини четвертої статті 72 Закону України «Про державну службу» 13 травня 2017 року прийнято наказ ГТУЮ у Рівненській області №220/04/к «Про оплату праці ОСОБА_1 », яким визначено не виплачувати ОСОБА_1 заробітну плату в період відсторонення від виконання посадових обов`язків з 11 травня по 07 червня 2017 року. Наказом від 07 червня 2017 року №277/04/к продовжено строк невиплати заробітної плати ОСОБА_1 на період відсторонення від виконання посадових обов`язків.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи.

Метою надання матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності є заміна втраченого з поважних причин заробітку. Взагалі, цей вид допомоги є одним із основних видів матеріального забезпечення робітників, службовців у разі їх тимчасової непрацездатності.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону №1105 допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного із страхових випадків, передбачених чинним законодавством.

Наказом ГТУЮ у Рівненській області №49/03 від 08 лютого 2018 року позивачку притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани.

09 лютого 2018 року відбулося засідання комісії із соціального страхування ГТУЮ у Рівненській області. Протоколом № 7 вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні допомоги по листках непрацездатності у зв`язку із закінченням дисциплінарного провадження з притягненням до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Відповідно до Положення № 25 рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення або відмову у призначенні матеріального забезпечення та надання соціальних послуг може бути оскарженим застрахованою особою до робочого органу відділення Фонду, де перебуває на обліку підприємство, протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення про таке призначення або відмову, що не позбавляє права застрахованої особи звернутися з цих питань до суду.

Частинами 1 та 3 статті 17 Закону №1105-XIV встановлено, що спори, які виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку. Спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку. За бажанням заінтересована особа може звернутися з питань вирішення спору до спеціальної комісії Фонду. До складу цієї комісії на громадських і паритетних засадах входять представники держави, застрахованих осіб і страхувальників. Такі самі комісії на тих самих засадах створюються при робочих органах Фонду із залученням представників місцевих органів виконавчої влади, застрахованих осіб і страхувальників. Положення про діяльність цих комісій затверджується правлінням Фонду.

За встановлених обставин справи та з огляду на характер та предмет спірних правовідносин, Верховний Суд вважає, що вирішення цього спору та ухвалення судових рішень може мати безпосередній вплив на права і обов`язки особи, яка не є стороною у справі, а саме комісії із соціального страхування Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

При цьому позивачка оскаржує саме рішення комісії, а не Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. З матеріалів справи не вбачається, що така комісія є структурним підрозділом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, і що вона підпорядковується керівництву Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Судами не з`ясовано чи є рішення комісії у даному випадку обов`язковим для відповідача і чи може він приймати рішення про оплату лікарняних самостійно, всупереч рішенню комісії.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій залишили поза увагою пункт 9 частини першої статті 19 КАС України відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Отже, суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права та інтереси комісії, яка не була залучена до участі в справі.

Згідно з частиною 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина 7 статті 48 КАС України).

З аналізу статті 48 КАС України слідує, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

Виходячи із зазначених положень закону, а також предмету позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що у цій справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не допустив його заміну, чим допустив порушення норм процесуального законодавства.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України (у редакції чинній до 08 лютого 2020 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час розгляду цієї справи в частині порушеного питання судами попередніх інстанції необхідно забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного, повного дослідження та вивчення усіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Рівненського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов