Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2018 Київ К/9901/2403/18 815/4940/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 року (суддя Гусев О.Г.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року (судді: Градовський Ю.М. (головуючий), Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.) у справі №815/4940/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправною перевірки, визнання протиправними та скасування наказу, акту перевірки, податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, Підприємець) звернувся до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним проведення документальної планової виїзної перевірки, визнання протиправними та скасування наказу від 05.05.2016 №134 про проведення документальної перевірки, акту перевірки від 10.06.2016 №1344/15-02-13-01/2580900227, податкових повідомлень-рішень від 26.07.2016 №000435-1301, №000436-1301, №000437-1301.

Позовні вимоги Підприємець обґрунтувала неправомірністю проведення контролюючим органом документальної планової виїзної перевірки, оскільки на неї поширюється дія мораторію, який введено відповідно до п.3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та яким установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюється виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. У зв'язку з вказаним, позивач вважає протиправним наказ про проведення документальної перевірки, акт за результатами такої перевірки та прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення від 26.07.2016 та просить їх скасувати.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів обґрунтовано тим, що контролюючий орган при проведенні перевірки та прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв в межах своїх повноважень та у спосіб визначений нормами чинного законодавства.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 обґрунтовує тими ж доводами, що і позовну заяву та апеляційну скаргу, зокрема, щодо поширення на неї дії мораторію на проведення перевірок у 2016 році.

Ізмаїльська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надала.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 частини першої ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами встановлено, що 10.06.2016 на підставі наказу Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 05.05.2016 №134 проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 та законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт від 10.06.2016 №1344/15-02-13-01/2580900227, яким встановлено наступні порушення:

- п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, включення до декларацій про майновий стан і доходи за 2013-2015 року перекручених даних, неналежне ведення обліку доходів та витрат;

- п.177.2 ст.177, пп.177.5.3 п.177.5 ст.177 Податкового кодексу України, що призвело до заниженя податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 72,15 грн. за 2013 рік та на 69,75 грн. за 2015 рік, та не проведено нарахування авансових платежів за 2014-2015 роки на суму 2 839,36 грн.;

- п.16.1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, що призвело до не утримання та не перерахування до бюджету військового збору у розмірі 1,5% на суму 6,98 грн;

- пп.181.1 п.181 ст.181, п.183.10 ст. 183, п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 66 636,96 грн;

- пп.1, 4 ч. 2 ст. 6 та п. 2 ч. 1 ст.7 Закону України від 8.07.2010 року за №2464-VI «Про облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме занижено внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від підприємницької діяльності в сумі 166,90 грн. за 2013 рік та в сумі 10,89 грн. за 2015 рік.

Такі висновки контролюючого органу обґрунтовано тим, що Підприємцем занижено валовий дохід за перевіряємий період згідно контрольних стрічок по реєстратору розрахункових операцій, книг обліку розрахункових операцій та книг обліку доходів та витрат, в повному розмірі не нараховано та не сплачено ПДВ, занижено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від підприємницької діяльності, а також підроблено записи в книзі обліку доходів і витрат.

З урахуванням вказаних висновків та на підставі акту перевірки контролюючим органом 26.07.2016 прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- за №0004351301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 6,98 грн. за основним платежем, в розмірі 1,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- за №0004361301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування у розмірі 2 995,71 грн. за основним платежем та 38,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- за №0004371301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 66 636,96 грн. за основним платежем та у розмірі 16 659,24 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 та пп. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України - органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, документальні позапланові виїзні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок проведення документальних планових перевірок регламентовано ст. 77 Податкового кодексу України.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що право на проведення документальної планової виїзної перевірки платника податків надається лише у випадку, коли останньому до початку проведення зазначеної перевірки, а саме не пізніше ніж за 10 календарних днів, було надіслано рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи вручено під розписку копію наказу про проведення зазначеної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Судами встановлено, що 5 травня 2016 року контролюючим органом на підставі ст. 77 Податкового кодексу України, ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та згідно з планом-графіком проведення перевірок на ІІ квартал 2016 року прийнято наказ №134 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1», копію якого та письмове повідомлення від 5 травня 2016 року № 43 про початок проведення перевірки з 16.05.2016, вручено особисто Підприємцю 05.05.2016.

За змістом п. 77.6 ст. 77 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із ст. 81 цього Кодексу, якою зокрема, передбачено, що у разі не пред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів (копії наказу, направлення на проведення перевірки, службового посвідчення) або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної перевірки.

Виходячи з аналізу вказаних норм вбачається, що у випадку недотримання порядку проведення документальної планової виїзної перевірки у платника податків виникає право на недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, яким, як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не скористалясь, надала необхідні первинні документи для проведення вказаної перевірки та яку було проведено в її присутності.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач при проведенні перевірки діяв у межах та у спосіб, що передбачений законодавством України.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленій у постанові від 24 грудня 2010 у справі № 21-25а10, згідно якої платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання Підприємця на поширення на неї дії мораторію на проведення перевірок у 2016 році, який введено в дію відповідно до п. 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», оскільки зазначене обмеження з 1 січня 2015 року не поширюється на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість. Як вбачається з акту перевірки позивач проводить господарську діяльність в тому числі з реалізації підакцизних товарів, зокрема тютюнових виробів та алкогольних напоїв.

Результати проведеної перевірки оформлено актом від 10.06.2016 №1344/15-02-13-01/2580900227.

Вiдповiдно до п. 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за № 1300/27745, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань, застосування штрафних (фінансових) санкцій. Саме прийняті контролюючим органом рішення (податкові повідомлення - рішення, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) і є підставою для виникнення у позивача прав чи обов'язків. У свою чергу акт перевірки, як власне і висновки викладені в ньому не є рішенням органу владних повноважень, а відтак не породжує для платника податків настання будь - яких юридичних наслідків та не впливає на його права, обов'язки та законні інтереси, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову Підприємця щодо протиправності акта перевірки.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Підприємця щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2016, які були прийняті за результатами перевірки, з огляду на те, що позивачем жодних доказів, які б спростовували висновки викладені в акті перевірки про виявлені порушення вимог законодавства Підприємцем надано не було, а посилання на неправильне підрахування щомісячного доходу у книзі обліку доходів і витрат за 1 квартал 2013 року, спростовується наявною в матеріалах копією вказаної книги, що була надана контролюючим органом, та самостійно поданою позивачем 08.05.2013 декларацією платника єдиного податку за 1 квартал 2013 року.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, враховуючи ст. 77 Податкового кодексу України, а також встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року у справі № 815/4940/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова