Історія справи

Постанова КАС ВП від 12.12.2025 року у справі №460/7194/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 460/7194/24

адміністративне провадження № К/990/28892/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Уханенка С.А.,

суддів - Кашпур О.В., Жук А.В.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Дубком Сергієм Миколайовичем, на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 (суддя Недашківська К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2025 (суддя-доповідач Обрізко І.М., судді: Пліш М.А., Шинкар Т.І.),

УСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), у якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) в редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні в період з 29.01.2020 по 13.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок та доплатити позивачу за період з 29.01.2020 по 13.05.2023 включно належні, з урахуванням проведених раніше виплат, суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови №704, в редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.

2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії цієї ухвали шляхом подання, зокрема, заяви про поновлення строків звернення до суду із зазначенням поважності причин такого пропуску.

3. На виконання вимог ухвали від 10.07.2024 представник позивача подав заяву про поновлення строку на звернення до суду, у якій наголосив, що позивач про складові грошового забезпечення, яке йому нараховувалося та виплачувалося, дізнався лише в липні 2024 року у відповідь на адвокатський запит, оскільки відповідач усупереч положень статті 116 КЗпП України письмово не повідомив позивача про нараховане та виплачене грошове забезпечення та його складові. Також представник позивача наголосив, що ОСОБА_1 продовжував проходження військової служби, що також унеможливлювало вчасне звернення до суду за захистом свого порушеного права.

4. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 визнано неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу на підставі 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 залишено без змін.

6. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач звільнений зі служби у період дії статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, яка передбачала тримісячний строк звернення працівника до суду з позовом про вирішення трудового спору з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, та про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

6.1. На переконання суду першої інстанції, перебіг строків звернення з цим позовом до суду почався 01.07.2023 та закінчився 01.10.2023, тобто через три місяці після закінчення карантину. Ураховуючи, що позивач із позовом про нарахування та виплату йому сум, що стосуються грошового забезпечення, звернувся 05.07.2024, суд дійшов висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

6.2. Також суд першої інстанції наголосив, що отримання представником позивача відповіді на адвокатській запит не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

7. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, покликаючись на порушення норм процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Дубок Сергій Миколайович (далі - представник позивача) - звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2025, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

8. На обґрунтування касаційної скарги представник позивача зазначив, що предметом позовних вимог у цій справі є виплата позивачу грошового забезпечення, право на отримання якої позивач набув під час проходження служби з 29.01.2020, тобто правовідносини є триваючими з 29.01.2020. Оскільки до 19.07.2022 звернення до суду із заявленими позовними вимогами жодним строком не обмежувалися, тому, на думку представника позивача, Вакулов В.М. має право звернутися до суду з цим позовом без обмеження строку звернення до суду.

8.1. Крім того, представник позивача зауважив, що незаконна бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу письмового повідомлення про виплачені останньому кошти є дійсно істотною перешкодою та створює труднощі для своєчасного звернення позивача до суду.

8.2. Також представник позивача зазначив, що цей позов подано до суду в межах тримісячного строку, який відраховується з моменту повідомлення позивача про виплачені при звільненні суми, яке так фактично і не відбулося.

9. Ухвалою від 24.07.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України у взаємозв`язку з частиною другою статті 123 цього Кодексу щодо підстав повернення позовної заяви.

10. До Верховного Суду від представника військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення у справі №460/7194/24 залишити без змін. Також відповідач наголосив, що при проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , а також при виключенні 13.05.2023 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, позивачу доводилась інформація про нарахування та виплату його грошового забезпечення з розшифровкою за видами виплат.

11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

12. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

13. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

14. Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

15. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата в повному обсязі належного позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 13.05.2023.

16. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

17. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

18. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

18.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

18.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

19. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.

19.1. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

19.2. Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

20. Застосовуючи зазначений підхід при вирішення цієї справи, Верховний Суд зазначає, що спірний період з 29.01.2020 по 13.05.2023 умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-IX та після цього.

21. Як наслідок, період з 29.01.2020 до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом №2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

22. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 суперечать правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

23. Водночас до позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 13.05.2023, застосуванню підлягають положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

24. Ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, правовідносини щодо невиплати сум грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 30.04.2023 регулюються приписами частини першої статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

25. Водночас нарахування та виплата грошового забезпечення за фактично відпрацьований час у місяці звільнення (з 01.05.2023 по 13.05.2025), підлягає виплаті роботодавцем у складі повного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України, а тому цей період охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України, яка визначає, що тримісячний строк звернення до суду починається з моменту отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

26. У контексті зазначеного Верховний Суд звертає увагу, що суди попередніх інстанцій помилково пов`язали початок перебігу строку звернення до суду із завершенням дії карантину, запровадженого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню COVID-19, у зв`язку з чим строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, продовжувалися до його скасування.

26.1. Для обчислення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, обставина завершення карантину підлягає обов`язковому врахуванню, проте ключовим для визначення початку відліку строку є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (частина перша), або день отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (частина друга).

27. Водночас суди обох інстанцій, дійшовши висновку щодо пропуску строку звернення до суду, лише формально покликалися на факт припинення дії карантину в Україні, не зазначили, яка частина статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та не з`ясували дати, з якими частини перша і друга статті 233 КЗпП України пов`язують початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за відповідні періоди.

28. Верховний Суд звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

29. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

30. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

31. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

32. Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

33. Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

34. Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

35. Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,

(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

36. У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

37. Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

38. Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

39. Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 30.04.2023, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів.

39.1. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.05.2023 по 13.05.2025 суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

40. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення процесуального питання, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за період з 19.07.2022 по 13.05.2025 та, як наслідок, повернення позовної заяви цій частині позовних вимог на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України.

41. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

42. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та за наслідками її перегляду постанови суду апеляційної інстанції про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

43. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

44. Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Дубком Сергієм Миколайовичем, задовольнити.

2. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2025 скасувати.

3. Справу №460/7194/24 направити для продовження розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.

4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.

Суддя-доповідач С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

А.В. Жук