Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2019 року у справі №562/69/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 562/69/17

адміністративне провадження № К/9901/2461/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О. П.,

суддів - Єзерова А. А., Кравчука В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017р. (судді - Охрімчук І. Г., Моніч Б. С., Капустинський М. М. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У січні 2017 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років та зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати їй пенсію за вислугу років починаючи з 16.03.2016р.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 01.08.1990р. працювала медичною сестрою в різних установах та станом на 01.01.2016р. її спеціальний стаж роботи становить 26 років 3 місяці, що підтверджується рішенням суду, яке є обов'язковим до виконання. Посилається на те, що у березні та листопаді 2016 року зверталась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, проте відповідач безпідставно відмовив їй з підстав недостатності стажу для призначення пенсії.

Постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03.07.2017р. позов задоволено частково.

Визнано дії управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугою років протиправними та зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області призначити останній пенсію за вислугою років з
19.10.2016р.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017р. скасовано постанову суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

З ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції не погодилась позивач, подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що її спеціальний стаж на посаді медсестри підтверджено судовим рішенням у іншій справі і є обов'язковим до виконання, відповідачем рішення суду не оскаржено, що в свою чергу свідчить про те, що орган пенсійного фонду погодився із встановленими судом обставинами.

Поряд з тим, всупереч статті 71 КАС України відповідач не наводить доказів правомірності своєї відмови у призначенні їй пенсії за вислугою років.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки станом на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, остання хоча і мала спеціальний стаж роботи 25 років 6 місяців та 11 днів, проте не досягла 55-річного віку, а тому не має права на призначення пенсії на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Крім того, посилається на те, що судовим рішенням, на яке позивач посилається у позовній заяві, підтверджено факт роботи позивача медсестрою на 1,5 ставки на посаді медсестри стоматологічного кабінету на повну ставку та на посаді медсестри іншого стоматологічного кабінету на період знаходження медсестри у відпустці по догляду за дитиною (робота за сумісництвом), проте період роботи за сумісництвом не може бути зарахований до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.08.1990р. прийнята на посаду медсестри приймального відділення долікарняного кабінету Рівненської обласної лікарні, з 01.09.1991р. переведена на посаду медсестри приймального відділення, де працювала до
27.09.1999р., з 03.11.1999р. прийнята на посаду медсестри поліклініки, та з
30.09.2013р. переведена до Комунального закладу "Здолбунівський районний центр первинної медичної допомоги", з якого звільнена 15.03.2016р. в зв'язку з виходом на пенсію.

16.03.2016р. позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років.

Листом від 22.03.2016р. відповідачем відмовлено позивачу у призначенні їй пенсії за вислугу років з підстав відсутності станом на 01.01.2016р. спеціального стажу роботи не менше 25 років 6 місяців.

Крім того, судами встановлено, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01.09.2016р., з урахуванням виправлення описки ухвалою цього ж суду від 07.12.2016р. у іншій справі №562/1601/16-ц, яке набрало законної сили 12.09.2016р., позов задоволено. Встановлено факт того, що позивач у період з 16.04.2002р. по 30.03.2004р. працювала на 1,5 ставки (на посаді медсестри стоматологічного кабінету на повну ставку та на посаді медсестри іншого стоматологічного кабінету на період знаходження медсестри у відпустці по догляду за дитиною на 0,5 ставки), а також в період з 01.08.2012р. по
31.12.2012р. (на посаді медсестри стоматологічного кабінету на 0,75 ставки та на посаді маніпуляційної медсестри дитячого кабінету на 0,5 ставки), з 01.07.2013р. по 01.08.2013р. (на посаді медсестри стоматологічного кабінету на 0,75 ставки та на посаді медсестри процедурного кабінету 0,5 ставки), та спеціальний стаж на посаді медичної сестри станом на 31.12.2015р. становить 26 років 6 місяців. (а. с. 6-8)

19.10.2016р. позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Листом від 28.10.2016р. №Ш-116 відповідач повідомив позивача про те, що на умовах статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на призначення пенсії за вислугою років незалежно від віку мають особи, які мали спеціальний стаж станом на 01.04.2015р. не менше 25 років чи на 01.01.2016р. не менше 25 років 6 місяців. (а. с. 9-10)

При цьому повідомлено про те, що згідно наданих позивачем документів, її спеціальний стаж роботи станом на 01.04.2015р. становив 24 роки 6 місяців 27 днів, станом на 01.01.2016р. становив 25 років 3 місяці 27 днів, на дату звернення - 25 років 6 місяців 11 днів, а тому враховуючи те, що у позивача відсутній спеціальний стаж роботи 25 років 6 місяців станом на 01.01.2016р., то підстав для призначення пенсії за вислугою років, як працівнику охорони здоров'я немає.

Відповідачем роз'яснено позивачу те, що згідно діючого на момент звернення законодавства, право на пенсію за вислугою років вона набуде у 55 років при умові наявності 30 років спеціального стажу.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01.09.2016р. у справі № 562/1601/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у позивача спеціального стажу на посаді медичної сестри станом на 01.01.2016р. 26 років 3 місяці, вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді даної справи відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії після 01.01.2016р. за наявності достатнього спеціального стажу, а тому відмова у призначенні позивачу пенсії за вислугою років лише з підстави відсутності стажу є протиправною.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до положень пункту "е " статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" особа має право на пенсію за вислугу років незалежно від віку за наявності спеціального стажу станом на 01.01.2016р. 25 років 6 місяців, проте оскільки позивач станом на 01.01.2016р. мала спеціальний стаж роботи 25 років 3 місяці 27 днів, а станом на дату звернення до відповідача 19.10.2016р. - 25 років 6 місяців 11 днів, і на цей момент не досягла 55 років, а тому не мала права на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, а відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Згідно пункту "е" статті 55 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015р. не менше 25 років та після цієї дати - з 01.04.2015р. по 31.03.2016р. - не менше 25 років 6 місяців, з 01.04.2016р. по 31.03.2017р. не менше 26 років.

До досягнення 55-річного віку, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до
01.01.2016р. мали вислугу років на відповідних посадах не менше 25 років 6 місяців.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 1 статті 77 КАС України.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В ході розгляду справи встановлено, що наявність у позивача станом на
01.10.2016р. 26 років і 6 місяців спеціального стажу встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Відповідно до приписів статті 55 такий стаж є достатнім для призначення пенсії за вислугу років до досягнення особою 55 років.

Судами встановлено, що зазначене судове рішення було надане позивачем разом з іншими документами відповідачу для призначення пенсії за вислугою років.

Таким чином, в ході розгляду справи судами встановлено, що позивач у встановленому законом порядку звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії, надала документи, які підтверджують наявність у неї спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е " статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому висновки апеляційного суду щодо правомірності дій відповідача не можна визнати обґрунтованими.

Посилання апеляційного суду на постанову Верховного суду України від
16.02.2016р. у справі №21-5714а15 також є безпідставними, оскільки цією постановою відмовлено у задоволенні заяви про перегляд судових рішень з підстав їх постановлення за різних фактичних обставин та відсутності неоднакового застосування норм права.

Крім того, в разі невідповідності висновків суду правовій позиції Верховного Суду, така невідповідність повинна бути встановлена за наслідками перегляду саме тієї справи, у якій таке рішення постановлено, і не може бути встановлено під час розгляду іншої справи.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 345, 352, 356, 359 КАС України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017р. скасувати, а постанову Здолбунівського районного суду Рівненської області від
03.07.2017р. залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук