Постанова КАС ВП від 12.08.2020 року у справі №820/382/18

04.11.2020
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 820/382/18

адміністративне провадження № К/9901/57863/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н.В.,

суддів: Смоковича М.І., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 820/382/18

за позовом Громадянина Республіки Афганістан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року, прийняте у складі колегії суддів: головуючого судді Сліденка А.В.,

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Лях О.П.,

суддів: Яковенка М.М. , Бегунца А.О.

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Громадянин Республіки Афганістан - ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1, ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач-2, ГУ ДМС в Харківській області), в якому просив:

1.1 скасувати рішення Державної міграційної служби України від 14 грудня 2017 року №126-17;

1.2 скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 02 червня 2017 року №84;

1.3 зобов`язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_2 .

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що у країні походження на нього очікує переслідування з причин політичних переконань та небажанням брати участь у громадянській війні, загрозою небезпеки застосування насильства у межах існуючого збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

3. Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши, що

іноземець під час звернення до територіального органу міграційної служби та у ході співбесіди не подав доказів і не навів доводів, котрі б засвідчували хоча б найменшу наявність підстав для визнання або біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Громадянин Республіки Афганістан ОСОБА_1 25 липня 2016 року залишив територію країни громадянської належності, прибув до Таджикистану за запрошенням рідного батька, де знаходився до 12 квітня 2017 року. Причиною від`їзду позивача разом з членами сім`ї - братом та двома сестрами слугували побоювання переслідувань після зникнення їхніх батьків.

5. 12 квітня 2017 року позивач разом із братом та сестрами через Казахстан авіаційним сполученням прибув до України через аеропорт Бориспіль за запрошенням вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК» (м.Київ).

6. В подальшому, 15 квітня 2017 року позивач разом із братом та сестрами залізничним транспортом приїхав із Києва до Харкова.

7. 15 травня 2017 року позивач подав до ГУ ДМСУ в Харківській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, котра потребує додаткового захисту.

7.1. Підставою для звернення до ГУ ДМСУ в Харківській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, котра потребує додаткового захисту позивач зазначив, що вважає можливим переслідування у країні громадянської належності з причини власних політичних переконань, які не співпадають з ідеологією руху «Талібан».

8. Відповідно до наказу ГУ ДМСУ в Харківській області від 15 травня 2017 року №76 прийнято до попереднього розгляду заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

9. Працівниками ГУ ДМСУ в Харківській області із позивачем проведено співбесіди 26 травня 2017 року та 01 червня 2017 року.

10. 02 червня 2017 року ГУ ДМСУ в Харківській області було складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення витання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .

10.1. Даний висновок ґрунтується на судженнях владного суб`єкта про відсутність ознак відповідно пунктів 1 та 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у зв`язку з 1) непослідовністю, безпідставністю та надуманістю доводів іноземця, 2) суперечністю доводів позивача відносно місця мешкання, місця роботи батька, обставин зникнення батька поясненням інших членів родини позивача (рідного брата), документи яких розглядались ГУ ДМС в області одночасно, 3) проставленням у паспорті позивача позначки про запрошення його для проживання на території Таджикистану рідним батьком - ОСОБА_3 , 4) прибуттям до України не з метою навчання, а у цілях легалізації, 5) тривалим часом перебування у третій безпечній країні - Таджикистані.

11. Наказом ГУ ДМС у Харківській області від 02 червня 2017 року №84 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою та не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

12. Повідомленням від 02 червня 2017 року №35 позивачу повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

13. За наслідками розгляду скарги на наказ ГУ ДМС у Харківській області від 02 червня 2017 року №84 до ДМС України ДМС України було складено висновок та рішенням ДМС України від 14 грудня 2017 року №126-17 скарга позивача була відхилена.

14. Повідомленням від 17 січня 2018 року №1 позивачу повідомлено про відхилення скарги.

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їхнього ухвалення

15. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року частково задоволено позов:

15.1 визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 14 грудня 2017 року №126-17;

15.2 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМСУ в Харківській області від 02 червня 2017 року №84;

15.3 зобов`язано ГУ ДМСУ в Харківській області повторно розглянути питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 за зверненням від 15 травня 2017 року; в решті вимог - позов залишено без задоволення.

16. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зауважили, що висновок ГУ ДМС у Харківській області та ДМС України про відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правильним. Проте, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачами під час складення висновків, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, не здійснено вичерпної оцінки громадянина-іноземця за усіма критеріями відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема щодо дослідження ситуації в країні походження позивача та співвідношення такої інформації із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником, а тому є передчасними посилання відповідачів на обставини тривалого перебування іноземця на території третьої безпечної країни - у Таджикистані, оскільки вказані обставини мають враховуватися при вирішенні питання стосовно надання або ненадання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, тоді як відповідачем по справ приймалося рішення щодо оформлення документів.

ІV Касаційне оскарження

17. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представником відповідача-1 подано до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано у суді 30 липня 2018 року.

18. У касаційній скарзі представник відповідача-1 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій постановлено рішення із неправильним застосуванням норми матеріального права. Так представник відповідача зазначає, що судами попередніх інстанцій при постановленні рішень не було враховано того факту, що позивачем не надано жодного переконливого доказу на підставі якого йому можливо надати статус біженця, та не надав жодних підтверджень своїх доводів.

18.1. Крім того, заявник касаційної скарги зауважив, що через 1) непослідовністю, безпідставністю та надуманістю доводів іноземця, 2) суперечністю доводів позивача відносно місця мешкання, місця роботи батька, обставин зникнення батька поясненням інших членів родини позивача (рідного брата), документи яких розглядались ГУ ДМС в області одночасно, 3) проставленням у паспорті позивача позначки про запрошення його для проживання на території Таджикистану рідним батьком - ОСОБА_3 , 4) прибуттям до України не з метою навчання, а у цілях легалізації, 5) тривалим часом перебування у третій безпечній країні - Таджикистані у відповідачів були відсутні підстави для надання позивачу статусу біженця.

18.2. За таких обставин заявник касаційної скарги просить скасувати рішення суддів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

19. 03 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано із Харківського окружного адміністративного суду міста Києва справу № 820/382/18.

20. 15 січня 2019 року справа № 820/382/18 надійшла до Верховного Суду.

21. 07 травня 2020 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2020 року № 748/0/78-20 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю - Шевцову Н.В., суддів -Смоковича М.І., Уханенка С.А.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

23. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

24. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

25. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

26. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

27. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

30. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

30.1 особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

31. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

32. Частиною сьомою статті 7 Закону № 3671-VI встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

33. За змістом статті 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

33.1. У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

33.2. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

34. Частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

35. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

36. Виходячи зі змісту статті 10 Закону № 3671-VI, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

37. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

38. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

39. Відповідно до пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила), уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом ( 3671-17 ): а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону ( 3671-17) порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

40. Пунктом 2.4 та п. 2.5 Правил визначено, що у разі наявності передбачених Законом (3671-17) підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

40.1. У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби невідкладно видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Підставою для видачі зазначеної довідки є відповідне доручення Державної міграційної служби України або, у випадку оскарження в судовому порядку, відмітка (штамп) суду про прийняття позовної заяви, оригінал чи належним чином завірена копія ухвали суду про відкриття провадження у справі, належним чином оформлена судова повістка. Довідка видається строком на два місяці з подальшим щомісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги. Одночасно орган міграційної служби роз`яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання.

41. Відповідно до абзаців 4-9 підпункту «е» пункту 5.1. розділу V Правил, оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:

- всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;

- відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди;

- особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

41.1. Той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.

41.2. У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

VІ Позиція Верховного Суду

42. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

43. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції зауважили, що висновок ГУ ДМС у Харківській області та ДМС України про відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правильним. В той же час, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачами під час складення висновків, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, не здійснено вичерпної оцінки громадянина-іноземця за усіма критеріями відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема щодо дослідження ситуації в країні походження позивача та співвідношення такої інформації із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником, а тому є передчасними посилання відповідачів на обставини тривалого перебування іноземця на території третьої безпечної країни - у Таджикистані, оскільки вказані обставини мають враховуватися при вирішенні питання стосовно надання або ненадання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, тоді як відповідачем по справ приймалося рішення щодо оформлення документів.

44. Верховний Суд зазначає, що при прийнятті рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, осіб, які вказують причину звернення переслідування владою через політичні погляди, передує всебічна оцінка та з`ясування обставин справи таких осіб, що полягають, насамперед у встановленні причинно-наслідкового зв`язку між наявністю певних порушень прав людини в Республіки Афганістан та індивідуальною загрозою для їх життя чи свободи.

45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 травня 2017 року позивач подав до ГУ ДМСУ в Харківській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, котра потребує додаткового захисту. Підставою для звернення до ГУ ДМСУ в Харківській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, котра потребує додаткового захисту позивач зазначив, що вважає можливим переслідування у країні громадянської належності з причини власних політичних переконань, які не співпадають з ідеологією руху «Талібан».

46. Також, судами першої та апеляційної інстанцій зауважено, що позивачем не надано достовірних доказів в підтвердження факту погроз або інших протиправних дій відносно себе або членів його родини, як того вимагають положення Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

46.1. 02 червня 2017 року ГУ ДМСУ в Харківській області було складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення витання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .

46.2. Наказом ГУ ДМС у Харківській області від 02 червня 2017 року №84 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою та не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

46.3. За наслідками розгляду скарги на наказ ГУ ДМС у Харківській області від 02 червня 2017 року №84 до ДМС України ДМС України було складено висновок та рішенням ДМС України від 14 грудня 2017 року №126-17 скарга позивача була відхилена.

47. Проте, відповідачами під час складення висновків, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, не здійснено вичерпної оцінки громадянина-іноземця за усіма критеріями відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема щодо дослідження ситуації (збройного конфлікту) в країні походження позивача та співвідношення такої інформації із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

48. За наведених обставин за умови не надання оцінки у висновку щодо дослідження ситуації (збройного конфлікту) в країні походження позивача та співвідношення такої інформації із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що рішення ДМС України від 14 грудня 2017 року №126-17 та наказ ГУ ДМСУ в Харківській області від 02 червня 2017 року №84 є протиправними та підлягають скасуванню, а питання щодо надання позивачу статусу біженця повторному розгляду.

49. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутні підстави для надання позивачу статусу біженця, оскільки як встановлено, судами першої та апеляційної інстанцій відповідачем не здійснено вичерпної оцінки громадянина-іноземця за усіма критеріями відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а отже надання оцінки наявності або відсутності підстав для надання позивачу статусу біженця є передчасним.

50. Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

51. Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, Верховний Суд надав відповідь на всі аргументи відповідача-1, наведені в касаційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення справи.

52. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

53. Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року в справі № 820/382/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.В. Шевцова

Судді: М.І. Смокович

С.А. Уханенко

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0