Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.03.2019 року у справі №0640/3460/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 0640/3460/18

адміністративне провадження № К/9901/6233/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л. Л.,

суддів: Стрелець Т. Г., Рибачука А. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 0640/3460/18

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду, прийняте 17 вересня 2018 року у складі судді Капинос О. В. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду, прийняту 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: головуючого - Сапальової Т. В., суддів: Кузьменко Л. В. Іваненко Т. В.,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позов Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018, викладеної у листі № 4271/0-2938/0/22-18 від 29.05.2018 року; зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки площею 18,0 га на території Брусилівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду на 49 років; стягнення з відповідача на користь позивач витрат на професійну правничу допомогу; зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області подати до суду в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про його виконання.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року позов задоволено; визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, викладену у листі від 29.05.2018 №Г-4271/0-2938/0/22-18 в наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018; зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки площею 18,0 га, території Брусилівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду на 49 років згідно клопотання від 03.05.2018.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року вирішено Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки площею 18,0 га, території Брусилівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду на 49 років згідно клопотання від 03 травня 2018 року.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки для сінокосіння площею 18,0 га на території Брусилівського району Житомирської області.

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року залишити без змін.

Як встановлено, 03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,0 га, розташованої на території Брусилівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою орендою строком на 49 років.

Листом від 29 травня 2018 року № Г- 4271/0-2938/0/22-18 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання у зв'язку з відсутністю документа, що посвідчує особу, що унеможливлює ідентифікацію заявника; оскільки відповідно до постанови КМУ від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" земельні ділянки для сінокосіння передаються в користування лише за результатами земельних торгів. Крім того, відповідач зазначив про те, що пріоритетом управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними є передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності переважно на умовах оренди на строк не більш як сім років. Натомість позивач вказав бажаний строк оренди 49 років.

Не погодившись з відмовою з таких підстав, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та перевищення строків оренди, вийшов за межі, наданих Земельним кодексом України, повноважень.

У касаційній скарзі відповідач заявив вимогу про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про відмову у позові.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданих позивачем заяв.

До того ж, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте, у листі відповідача від 29 травня 2018 року № Г-4271/0-2938/0/22-18, відсутні посилання на передбачені законом підстави, зокрема, невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем в клопотанні, вимогам законодавства та інших актів у сфері містобудування та землеустрою.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання відповідача належним чином розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного владного рішення.

Згідно з постановами Верховного Суду від 19 червня 2018 року, 24 січня 2019 року, 15 серпня 2019 року у справах № 806/2687/17,806/2981/17,806/3097/17 суд постановив рішення про зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Проте, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила таке.

Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.

Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Отже, у цій справі відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи вищезазначене, рішення апеляційного суду належить скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року у справі № 0640/3460/18 скасувати.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року змінити, виклавши перший, другий та третій абзаци резолютивної частини у такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яка полягає у нездійсненні належного розгляду клопотання ОСОБА_2 від 03 травня 2018 року про на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у встановленому законодавством порядку розглянути клопотання ОСОБА_2 від 03 травня 2018 року про на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння, за результатами видати відповідний наказ. В задоволені решти позовних вимог відмовити".

В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіЛ. Л. Мороз Т. Г. Стрелець А. І. Рибачук