Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 березня 2019 року

справа №809/927/14

адміністративне провадження №К/9901/28003/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго»

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року у складі суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я., Святецького В.В.

у справі № 809/927/14

за позовом Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

до Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго»

про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2014 року Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (після реорганізації Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області) (далі - позивач у справі) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (далі - Підприємство, відповідач у справі), в якому просило стягнути з розрахункових рахунків відповідача в дохід державного бюджету податковий борг (після уточнення) в сумі 14 056 253,13 грн.

Постановою від 18 червня 2014 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Ухвалою від 6 серпня 2015 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд частково задовольнив заяву відповідача та відстрочив виконання рішення від 18 червня 2014 року на 18 місяців до 6 лютого 2017 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року ухвалу про відстрочення виконання рішення скасовано, у задоволенні клопотання відмовлено. Приймаючи рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач лише зазначає про тяжкий фінансовий стан, наявність іншої кредиторської заборгованості, а також значної дебіторської заборгованості споживачів наданих ним послуг, однак не надало належних пояснень того, яким чином відстрочення судом сплати податкового боргу в сумі 14 056 256,13 грн. сприятиме його сплаті після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає підприємство для сплати цього боргу та інших боргових зобов'язань.

У березні 2016 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій Підприємство, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду ухвали суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції відповідає.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Аналогічні положення закріплені й в частині 2 статті 14 та частині 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення судами оскаржуваних рішень), за змістом яких постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акта, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з наступного. На підтвердження доводів заяви про відстрочення судового рішення відповідач надав суду довідку Івано-Франківського регіонального відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» від 28 липня 2015 року № 76/01-04/350, в якій зазначено, що підприємство має відкритий рахунок № 26005001143868, залишок коштів на якому станом на 28 липня 2015 року складає 0,00 грн.

Проте, суд першої інстанції не з'ясував наявність інших рахунків відповідача, крім зазначеного вище, та відсутності коштів на них. Вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення, суд першої інстанції не встановив наявність чи відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуте стягнення.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач лише зазначає про тяжкий фінансовий стан, наявність іншої кредиторської заборгованості, а також значної дебіторської заборгованості споживачів наданих ним послуг, однак не надав належних пояснень того, яким чином відстрочення судом сплати податкового боргу в сумі 14056256,13 грн. сприятиме його сплаті після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає підприємство для сплати цього боргу та інших боргових зобов'язань.

Верховний Суд вважає, що збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення.

У зв'язку із наведеним слід зазначити, що питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом з тим, підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу. Пунктом 5.2 статті 5 Податкового кодексу України передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування.

Отже, приписи статті 100 Податкового кодексу України, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, є спеціальними нормами щодо визначення доказів, які є підставою для відстрочення податкового боргу (пункт 100.5 цього Кодексу) та порядку погашення податкового боргу (пункт 100.7 цього Кодексу).

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність достатніх підстав для відстрочення відповідачу виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року, якою стягнуто податковий борг.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року у справі № 809/927/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер