Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №822/1076/17

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.02.2018 м. Київ К/9901/4216/17 822/1076/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_3

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (головуючий суддя - Майстер П.М., судді - Салюк П.І., Шевчук О.П.)

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року (головуючий суддя - Кузьмишин В.М., судді - Сушко О.О., Боровицький О.А.)

у справі № 822/1076/17

за позовом ОСОБА_3 до Національної поліції України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання незаконними, протиправними дії та наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 10 квітня 2017 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України(далі - відповідача 1), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідача 2), у якому просив:

- визнати незаконними та протиправними дії Національної поліції України щодо формування висновків про порушення ОСОБА_3, інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому, вимог ч. 1 ст. 18, ч. 9 ст. 46 Закону України "Про Національну поліцію", ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, п.п. 5 п. 10 розділу І Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю, затвердженої наказом МВС України від 01 лютого 2016 року №70, відображених у висновку службового розслідування за фактом застосування 30 грудня 2016 року вогнепальної зброї окремими працівниками Управління патрульної поліції (далі - УПП) у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП) Національної поліції України від 10 лютого 2017 року;

- визнати незаконним, протиправним та скасувати наказ Національної поліції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників УПП у м. Хмельницькому ДПП Національної поліції України №169 від 13 лютого 2017 року в частині пункту 2 зазначеного наказу, а саме: щодо звільнення з посади лейтенанта поліції ОСОБА_3, інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у місті Хмельницькому Департаменту патрульної поліції Національної поліції України;

- поновити ОСОБА_3 на посаді інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у місті Хмельницькому Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 (далі - заявник, скаржник) зазначає, що він, працюючи з 07 листопада 2015 року в Управлінні патрульної поліції у м. Хмельницькому, 30 грудня 2016 року, під час виконання завдань поліції, був змушений застосувати до правопорушника ОСОБА_4 закріплену за ним табельну вогнепальну зброю. Стверджує, що на підставі висновку службового розслідування від 10 лютого 2017 року (далі - Висновку), яке було проведене за результатами застосування зброї, наказом Національної поліції України №169 від 13 лютого 2017 року до заявника застосовано дисциплінарне стягнення - звільнення з посади. На думку заявника, дії відповідачів по складанню висновку службового розслідування від 10 лютого 2017 року є незаконними та протиправними, а виданий на його підставі наказ від 13 лютого 2017 року, в частині притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності - незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, у задоволенні адміністративного позову заявнику відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачі у спірних правовідносинах, формуючи висновок службового розслідування про порушення позивачем вимог вказаних законодавчих актів, а також приймаючи оскаржені накази, діяли з дотриманням положень чинного законодавства України.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, заявник 19 грудня 2017 року звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Скаржник, посилаючись на те, що судами, при постановленні рішень, зазначено обставини, які не підтверджені доказами, суперечать дійсним обставинам справи просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, в обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено яку саме норму ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 7 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» порушено заявником, не з`ясовано питання його професійних навичок та кваліфікації.

Крім того, скаржником звернено увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини, що мають істотне значення для справи, на підставі недопустимих доказів, а саме - виключно вищезгаданого оспорюваного висновку службового розслідування. Судами не опитано осіб, зазначених у Висновку, не перевірено тотожність досліджених відеозаписів із відеозаписами, які досліджувалися відповідачами при складанні Висновку, не досліджено жодних інших доказів.

Окрім цього, на думку заявника, судами попередній інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права - Інструкції про проведення службового розслідування в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230 (далі - Інструкція). А саме - непоширення її дії на спірні правовідносини.

Скаржником вказується також і на порушення вимог п.6.2.1. Інструкції щодо порядку проведення службового розслідування. Зокрема в частині незабезпечення повного, всебічного і об`єктивного дослідження обставин події - нездійснення виїзду на місце скоєння дисциплінарного проступку, неопитування всіх учасників події, не проведення одночасних опитувань, не здійснення фіксації технічними засобами, не залучення фахівців.

Доводом заявника щодо скасування рішень судів попередніх інстанцій є також те, що, неодноразово заявлені ним клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, необґрунтовано відхилялися судами.

Тож, неповне з`ясування обставин справи та невірне їх встановлення судами стало, за твердженнями заявника, причиною формування у судів висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3.

У відзиві на касаційну скаргу, надісланого на адресу суду 25 січня 2018 року, відповідач 2 проти змісту і вимог касаційної скарги заперечив та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої і апеляційної інстанцій - без змін. Так, відповідачем зауважено, що судами першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі було з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, доведено та всебічно обґрунтовано їх у рішенні, надано належну оцінку усім доказам.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються Законом України "Про Національну поліцію " від 02 липня 2015 року №580-VII (далі - Закону 580-VII).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону 580-VII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до п. 9 Закону України від 23 грудня 2015 року № 901-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 квітня 2006 року № 3460-ІV (із наступними змінами).

На момент прийняття оскаржуваних рішень Дисциплінарний статут Національної поліції ще не затверджено, тому до оскаржуваних відносин застосовуються норми Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ.

Згідно зі ст. 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Судами першої та апеляційної інстанцій проаналізовано поняття «службова дисципліна» в контексті положень статей 1,7 Дисциплінарного статуту. Згідно даного висновку, службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

За приписами ст. 14 Дисциплінарного статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) при його проведенні визначається Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (надалі - Інструкція), затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справу України від 12 березня 2013 року №230.

Водночас, суд касаційної інстанції зауважує, що доводи скаржника щодо непоширеності Інструкції на спірні правовідносини спростовуються п. 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 580-VII. Згідно з його приписами, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Зважаючи на відсутність як правового акта, який би врегульовував порядок проведення службового розслідування стосовно поліцейських так і відсутність суперечностей норм Закону та Інструкції, застосування судами останньої до спірних відносин є правомірним.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Національної поліції України (далі - НПУ) від 10 січня 2017 року №14 призначено службове розслідування за фактом застосування табельної вогнепальної зброї 30 грудня 2016 року працівниками УПП у м. Хмельницькому ДПП НПУ.

Проведення вказаного розслідування відповідно до п.3.2. Інструкції доручено комісії у складі 5 осіб, з числа внутрішньої безпеки, кадрового забезпечення, патрульної поліції та працівнику слідчого управління ГУНП в Хмельницькій області.

Вказаною комісією з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку в діях окремих працівників УПП у м. Хмельницькому, виявлення та дослідженні причин та умов, що сприяли скоєному дисциплінарному проступку, в межах наданих п.6.2.1 Інструкції повноважень, були опитані всі учасники події, вивчені відеозаписи з нагрудного відеореєстратора "ZM-0008" поліцейського ОСОБА_5, відеореєстратора зі службового автомобіля "Тоуоtа Рrius", н.з. НОМЕР_1 автопатруля екіпажу "ЗЕВС-0105" та з камери зовнішнього спостереження, встановленої на будівлі по вул. Кам'янецька, 137 у м. Хмельницькому та встановлено обставини події, яка мала місце близько 08:10 год. 30 грудня 2016 року, зокрема - застосування зброї до громадянина ОСОБА_4

Тож, судом не враховуються доводи скаржника щодо порушення порядку ведення службового розслідування (пп. 6.2.1. Інструкції) в частині незабезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій.

Позаяк члени комісії, при з`ясуванні обставин дисциплінарного проступку, володіючи достатньою доказовою базою, не порушили норми п.6.2.1. Інструкції, в частині невикористання усіх, наданих приписами даної норми, прав.

Судами першої та апеляційної інстанцій, в ході дослідження доказів по справі, вивчено відеозаписи з нагрудного відеореєстратора "ZM-0008" ОСОБА_5, відеореєстратора зі службового автомобіля "Toyota Prius", н.з. НОМЕР_1 автопатруля екіпажу "ЗЕВС-0105" та з камери зовнішнього спостереження, встановленої на будівлі по вул. Кам'янецькій, 137 у м. Хмельницькому, допитано свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Тож, колегія суддів вважає хибними доводи заявника щодо недослідження судами інших, крім висновку, доказів у справі. Позаяк, даний факт спростовується процесуальними діями судів, зазначеними вище.

Також посилання скаржника на необґрунтованість відхилення судом першої інстанції клопотання про допит лікаря психоневрологічного диспансеру спростовується ч. 2 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин).

Згідно з приписами даної норми, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону 580-VII, поліцейський зообов`язаний професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.

Згідно пп. 10 п. 3.1. Посадової інструкції поліцейського патрульної поліції, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 05 січня 2016 року № 4/1, поліцейський патрульної поліції під час несення служби зобов`язаний професійно виконувати свої службові обов`язки і накази керівництва, постійно і наполегливо самовдосконалюватись <…>.

Враховуючи вищевказане, суд не враховує доводи скаржника щодо нез`ясованості судами питань професійних навичок та кваліфікації. Так як приписами зазначених норм передбачений прямий обов`язок поліцейського підвищення свого професійного рівня, шляхом самовдосконалення.

Згідно висновку службового розслідування від 10 лютого 2017 року за фактом застосування 30 грудня 2016 року вогнепальної зброї окремими працівниками УПП у м. Хмельницькому ДПП Національної поліції України встановлено, що під час затримання 30 грудня 2016 року громадянина ОСОБА_4, у діях лейтенанта поліції ОСОБА_3 вбачаються порушення вимог ч. 1 ст. 18, ч. 9 ст. 46 Закону 580-VII , ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пп. 5 п. 10 розділу І Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю, затвердженої наказом МВС від 01.02.2016 №70, що виразилося в застосуванні табельної вогнепальної зброї відносно громадянина ОСОБА_4 у місці, де могло бути завдано шкоди іншим особам, та спрямування ствола зброї у бік людей, транспорту, будинків.

На підставі вищезазначеного висновку службового розслідування, наказом Національної поліції України №169 від 13.02.2017 за неналежне виконання службових обов'язків, порушення ч. 1 ст. 18, ч. 9 ст. 46 Закону 580-VII , ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 5 п. 10 розділу Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю, затвердженої наказом МВС України №70 від 01.02.2016, заявника притягнуто до дисциплінарної відповідальності - звільнено з посади.

Відповідно до ч.1 ст.42 Закону 580-VII поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу: фізичний вплив (сила); застосування спеціальних засобів; застосування вогнепальної зброї.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону 580-VII застосування вогнепальної зброї є найбільш суворим заходом примусу.

Разом з тим, частиною 9 ст. 46 Закону 580-VII визначено, що поліцейському заборонено застосовувати вогнепальну зброю в місцях, де може бути завдано шкоди іншим особам, а також у вогненебезпечних та вибухонебезпечних місцях, крім випадків необхідності відбиття нападу або крайньої необхідності.

Судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено, що заявник застосував зброю у людному місці, де під вогонь кулі могли потрапити пересічні громадяни, які проходили чи проїжджали повз місця події, а також житлові будинки та автомобілі. Такі дії заявника загрожували життю і здоров'ю цих людей.

Тож колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності звільнення заявника з посади з підстав порушення ч.1 ст. 18 Закону 580-VII (належного виконання поліцейським своїх професійних обов`язків), ст. 7 Дисциплінарного статуту (дотримання поліцейським законодавства, неухильне виконання статутів).

В силу вищевикладеного, суд не бере до уваги твердження скаржника стосовно нез`ясування судами першої та апеляційної інстанцій порушення яких саме норм ч. 1 ст. 18 Закону 580-VII та ст. 7 Дисциплінарного статуту ним здійснено. Оскільки даний факт спростовується рішеннями судів.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що правова оцінка судами обставин у справі надана правильно та погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши доводи, викладені скаржником в касаційній скарзі, суд не вбачає обставин, які б давали підстави ставити під сумнів правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, п.1 ч. 1 ст. 349, 350, 355, 356 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуючий суддя Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В. М. Шарапа