Історія справи

Постанова КАС ВП від 11.12.2025 року у справі №260/221/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2025 року

м. Київ

справа №260/221/21

провадження № К/990/10011/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (у складі головуючого судді - Калинич Я.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року (в складі колегії суддів: головуючого судді - Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.) у справі №260/221/21,

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної служби України з безпеки на транспорті Є.Прокопчук від 14.12.2020 №2093-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити на посаді, рівнозначній посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області, з 05.01.2021 та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на протиправність оскаржуваного наказу, оскільки очолюване позивачем Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області фактично перейменовано на Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області та здійснено зміну його підпорядкування через Західне міжрегіональне управління Укртрасбезпеки; такі зміни у структурі зумовили звернення позивача із заявою від 03.12.2020 про переведення його з займаної посади начальника Управління на посаду заступника начальника Західного міжрегіонального управління - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області; проте відповідач, не зважаючи на наявність вакантної посади та наявність заяви позивача про його переведення, звільнив позивача з займаної посади.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №2093-к від 14.12.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області з 05.01.2021.

Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 січня 2021 року по 30 вересня 2021 року в розмірі 157 514,55 грн.

4. Суди попередніх інстанцій виходили з необхідності застосування норм законодавства про працю додатково до норм Закону №889-VIII та пропозиції позивачу всіх наявних вакантних посад. При прийнятті оскаржуваного наказу, на переконання судів, не було дотримано критерію обґрунтованості, оскільки на час попередження про звільнення, як і на момент звільнення позивача, відповідач мав реальну можливість перевести позивача на рівнозначну посаду у Західному міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї

5. Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 у справі № 260/221/21, та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

6. Підставою касаційного оскарження у даній справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №240/455/20, від 20.09.2021 у справі №340/221/20, від 29.09.2021 у справі №280/5286/20, від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 13.10.2021 у справі №520/11687/2020.

7. Скаржник наголошує, що особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» були визначені шляхом внесення змін до статті 87 Закону України «Про державну службу», зокрема, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року та яким законодавчо скасовано обов`язок пропонувати усі вакантні посади і встановлено право суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби.

8. Окремо скаржник указує про порушення судом апеляційної інстанції положень статті 313 КАС України, оскільки, не розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційний суд перейшов до розгляду справи тощо.

9. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Позивач зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги щодо помилковості застосування законодавства про працю у спірних правовідносинах. Указує, що зміст спірного наказу не містить жодних обґрунтувань з приводу надання переваг звільненню перед переведенням по відношенню до позивача. Також уважає, що оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду у наведених відповідачем справах.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Касаційна скарга відповідача до Верховного Суду надійшла 25 квітня 2025 року.

11. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

12. Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 у справі №260/221/21. Іншою ухвалою Верховного Суду від 11.07.2022 Державній службі України з безпеки на транспорті відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

13. Ухвалою Верховного Суду від 04.12.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу №248-к від 26.01.2016 позивача з 01.02.2016 року було переведено на посаду начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області, зі збереженням 1 рангу державного службовця.

16. Відповідно до наказу відповідача №340 від 09.09.2020 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» реорганізовано шляхом злиття Управління Укртрансбезпеки у Львівській області, Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області та Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області в Західне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та утворено відділи державного контролю за безпекою на транспорті та відділи надання адміністративних послуг зокрема і у Закарпатській області.

17. 15 жовтня 2020 року позивачеві, як керівнику зазначеного Управління, доведено до відома інформацію, викладену в наказі №340 від 13.10.2020 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік».

18. У зв`язку з вказаними змінами у структурі, 03.12.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про переведення його з займаної посади начальника Управління на посаду заступника начальника управління - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області.

19. 02 листопада 2020 року позивача повідомлено про наступне звільнення з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки посада, яку займає позивач, скорочена у зв`язку з прийняттям наказу Укртрансбезпеки від 09.09.2020 №340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та відповідно до наказу Укртрансбезпеки від 13.10.2020 № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік».

20. 14 грудня 2020 року наказом №2093-к позивача звільнено з посади начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області з 04.01.2021 у зв`язку зі скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

23. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

24. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

25. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України передбачено, зокрема, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

26. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» (далі і по тексту - Закон №889-VIII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

27. Предметом спору в цій справі є питання правомірності наказу наказ голови Державної служби України з безпеки на транспорті від 14.12.2020 №2093-к, яким позивача звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII).

28. Верховний Суд ураховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-IX (далі - Закон №117-IX) були внесені зміни та доповнення до Закону №889-VIII, які набрали чинності 25 вересня 2019 року.

29. Відповідно до положень статті 83 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

30. Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII зі змінами, внесеними, згідно із Законом №117-IX, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

31. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX (далі - Закон №440-IX), яким частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

32. Водночас за змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно з Законом №117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

33. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент направлення позивачу попередження про наступне звільнення, а так само і на час видання спірного наказу, була врегульована положеннями Закону №889-VIII у редакції з урахуванням змін, унесених Законами №117-IX та № 440-IX, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин

34. У контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що Верховним Судом уже неодноразово досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону №117-IX), у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX), зокрема, у постановах від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 08.12.2021 у справі №380/3646/20, від 23.12.2021 у справі №380/3551/20, тощо.

35. У вказаних постановах у справах № 640/11024/20 та №380/3646/20 Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII термін «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

36. Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у постанові від 23.12.2021 у справі №380/3551/20, де зазначив, що вжите у пункті 2 частині 1 статті 41 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

37. Аналізуючи положення Закону №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, Верховний Суд у справах №640/11024/20, №380/3646/20, №380/3551/20 дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

38. Такі висновки підтримані Верховним Судом також у постановах від 17.07.2023 у справі №340/5566/20, від 23.05.2024 у справі №200/11839/20-а, від 08.10.2025 у справі №340/5897/20 та інших.

39. У цій справі Суд також ураховує, що редакції статей 41, 87 Закону №889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX, які набули чинності з 25.09.2019, та із Законом №440-IX, які набули чинності з 13.02.2020) були чинними як на момент попередження позивачу про наступне звільнення, так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача.

40. Отже, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача було незаконним, а наказ про таке звільнення - неправомірним.

41. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не застосували положення Закону №889-VIIІ в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову.

42. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

43. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

44. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

45. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

46. Колегія суддів уважає, що в Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

47. Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року у справі №260/221/21 скасувати.

3. Прийняти у справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко

Л.О. Єресько

Судді Верховного Суду