Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.11.2018 року у справі №826/22893/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2018 року

м. Київ

справа №826/22893/15

адміністративне провадження №К/9901/10353/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відкритого недержавного пенсійного фонду «Україна» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року (головуючий суддя Глущенко Я.Б., судді: Сорочка Є.О., Шелест С.Б.) у справі №826/22893/15 за позовом Відкритого недержавного пенсійного фонду «Україна» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Відкритий недержавний пенсійний фонд «Україна» (надалі - позивач, ВНПФ) звернувся до суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - відповідач, Фонд), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 2 000 000,00 грн, розміщених у Публічному акціонерному товаристві «Український Професійний Банк» (надалі - Банк) згідно з договором №10 від 31 травня 2016 року про розміщення коштів на депозит,

- зобов'язати Фонд повернути позивачу пенсійні активи у розмірі 2000000,00 грн., розміщені у ПАТ "УПБ" згідно з договором.

В обґрунтування своїх вимог ВНПФ посилався на те, що спірні кошти є пенсійними активами, що належать фізичним особам - учасників ВНПФ, на підставі положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення» (надалі - Закон № 1057-IV) та Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон № 4452-VI) мають спеціальні гарантії та правовий режим, а тому не можуть бути включені до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду - Банку, і підлягають безумовному поверненню у разі його ліквідації. На думку позивача, незалежно від того, на підставі якого правочину активи пенсійного фонду були розміщені у банку, банк, що ліквідується, зобов'язаний повернути пенсійні активи в повному обсязі їх законному розпоряднику.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 1 травня 2006 року між позивачем, від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Адміністратор пенсійних фондів «Україна-Сервіс», і Банком укладено Договір №10 про розміщення коштів на депозит, за умовами якого позивач перераховує, а банк приймає вільні грошові кошти на депозитний рахунок в сумі не менше 380 000,00 грн, а банк за користування ними сплачує клієнту проценти.

До вказаного договору укладались додаткові угоди (договори), за якими вносились зміни до строку розміщення вкладу, процентної ставки та ін.

30 серпня 2012 року між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Синтакс-Інвест» укладено договір про управління активами недержавного пенсійного фонду №2, згідно з яким позивач доручає, а компанія з управління активами приймає на себе зобов'язання щодо надання послуг з управління пенсійними активами фонду від імені, в інтересах і за рахунок позивача.

Станом на 1 січня 2015 року залишок коштів на рахунку позивача, відкритому за вищевказаним договором у Банку складав 2000000,00 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 27 травня 2015 року № 348 та рішення виконавчої дирекції Фонду від 27 травня 2015 року № 107 Банк визнано неплатоспроможним і запроваджено в ньому з 29 травня 2015 року тимчасову адміністрацію строком до 28 серпня 2015 року.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 562 та рішення виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 158 відкликано банківську ліцензію Банку і з 31 серпня 2015 року розпочато процедуру його ліквідації.

11 червня, 8 та 24 вересня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Синтакс-Інвест» в інтересах позивача зверталась до Уповноваженої особи із заявами про повернення коштів у розмірі 2 000 000,00 грн, розміщених на депозитному рахунку №26511122080010 в Банку згідно з договором № 10 від 31 травня 2006 року.

Оскільки відповіді на вказані звернення заявник не отримав, а відповідні кошти не були повернуті, позивач звернувся у суд із даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов до висновку, що Фонд, в порушення вимог Закону № 1057-IV та Закону № 4452-VI не повернув позивачу пенсійні активи, власниками яких є фізичні особи - учасники позивача, на яких розповсюджуються гарантії, встановлені Законом № 4452-VI.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, вказав, що на момент звернення позивача до Фонду, відповідно до вимог статті 50 Закону № 4452-VI, в редакції чинній з 11 липня 2014 року, законодавець виключив зі складу активів недержавного пенсійного фонду, які не включаються до ліквідаційної маси банку, депозитні вклади. Отже, на час спірних правовідносин депозити, розміщені недержавним пенсійним фондом за відповідним договором, можуть включатись до ліквідаційної маси. Повернення таких депозитів повинно здійснюватися за правилами, передбаченими розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Між позивачем і Банком було укладено саме договір про розміщення коштів на депозит, а тому позивач безпідставно посилається на норми статті 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», так само як і на обов'язок Фонду повернути йому відповідні активи на підставі вказаного Закону без дотримання порядку та умов, визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ВНПФ подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована, фактично доводами адміністративного позову. На думку скаржника, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частини другої статті 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», а не частини п'ятої статті 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В даному випадку Фондом вчинена протиправна бездіяльність, яка полягає в ігноруванні звернень ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Синтакс-Інвест» як особи, що здійснює управління активами ВНПФ та самого ВНПФ, та в неповерненні пенсійних активів.

30 листопада 2018 року від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги з повідомленням та викликом учасників справи.

Колегія суддів, проаналізувавши матеріали касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень з урахуванням положень частини першої статті 344, частин п'ятої, шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, а тому зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає, що суди не звернули увагу на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі оскаржується бездіяльність Фонду щодо неповернення коштів, розміщених на депозитному рахунку. При цьому, на думку позивача, ці кошти є пенсійними активами, розміщеними у Банку, і не можуть у процедурі ліквідації банку, яку здійснює Фонд, включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

Згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у правовідносинах між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, діє як суб'єкт публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Разом з тим, системний аналіз норм Закону № 4452-VI свідчить про те, що основні функції Фонду та уповноваженої особи Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір у межах даної справи, обумовлені наявністю, на думку позивача, невиконаного Банком в особі Фонду зобов'язання перед позивачем щодо безумовного повернення/передачі активу - грошових коштів (майнової вимоги) у загальній сумі 2 млн. грн., яке ґрунтується на договорі про розміщення коштів на депозиті, а також на положеннях Закону України 09 липня 2003 рок № 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення» та частини п'ятої ст. 50 Закону № 4452-VI, які визначають спеціальні гарантії збереження пенсійних активів недержавного пенсійного фонду.

Оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з оскарження позивачем бездіяльності відповідача не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який в процедурі ліквідації цього банку як орган управління здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобіганню втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, касаційний суд дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2018 року у справі № 826/328/17 та від 7 листопада 2018 року у справі №826/20917/13-а.

При цьому слід зазначити, що Верховний Суд у даній справі не відступає від правової позиції, застосованої Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі №826/20917/13-а (провадження №К/9901/1939/18), постанові від 7 вересня 2018 року у справі №826/16001/14 (провадження №К/9901/6349/18) та постанові від 23 листопада 2018 року у справі №826/16003/14 (провадження №К/9901/2486/18), які були розглянуті за правилами адміністративного судочинства, оскільки у вказаних справах аналогічними позивачами було визначено інший правовий характер спірних правовідносин. Так, у цих справах позовні вимоги були обґрунтовані тим, що грошові активи недержавного пенсійного фонду належать його вкладникам - фізичним особам, а тому у зв'язку із ліквідацією банку, в якому недержавний пенсійний фонд зберігав такі активи, у Фонду виник обов'язок за рахунок власних коштів повернути ці грошові активи як такі, що підпадають під гарантії держави перед вкладниками банку в розумінні Закону № 4452-VI. Таким чином, з огляду на підстави позову, вимоги до Фонду були заявлені як до суб'єкт публічного права, створеного з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Проте, касаційний суд у цих справах дійшов висновку, що відсутні підстави вважати фізичних осіб (учасників недержавних пенсійних фондів) вкладниками Банку, на яких розповсюджуються дія і гарантії Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючій з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1). Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між юридичною особою непідприємницьким товариством «Відкритий недержавний пенсійний фонд «Україна» та юридичною особою ПАТ «Український Професійний Банк» в особі Фонду.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (ст. 2 ГПК України).

Підвідомчість господарських справ установлена ст. 12 ГПК України, згідно з п. 1 ч. 1 якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

З огляду на наведене, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 343 349 354 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого недержавного пенсійного фонду «Україна» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року скасувати.

Провадження у справі №826/22893/15 закрити.

Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду