Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.12.2018 року у справі №826/2155/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 грудня 2018 року

справа №826/2155/17

адміністративне провадження №К/9901/40744/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 липня 2017 року у складі судді Аблова Є.В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у складі суддів Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В. у справі №826/2155/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілльвілль» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

08 лютого 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілльвілль» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 11 листопада 2016 року № 0022391404, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 581662 грн. за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 290831 грн., з мотивів безпідставності його прийняття.

07 липня 2017 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, задоволений повністю позов Товариства, визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 11 листопада 2016 року № 0022391404, з мотивів правомірності формування позивачем податкового кредиту за квітень, травень 2016 року та недоведеності податковим органом податкових правопорушень покладених в основу збільшення грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

19 жовтня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

16 листопада 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалах цього суду від 20 жовтня 2017 року, від 08 листопада 2017 року та витребувана справа №826/2155/17 з Окружного адміністративного суду м. Києва.

Товариством заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Суду не подавались, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

19 березня 2018 року справа №826/2155/17 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/40744/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за кодом 36337418, перебуває на податковому обліку з 15 квітня 2009 року, є платником податку на додану вартість з 13 травня 2009 року.

Податковим органом у жовтні 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з постачальниками Приватним підприємством «Грін - А Компані» за період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року, Приватним підприємством «Інтерсток» та Приватним підприємством «Глобал Груп» за період з 01 травня 2016 року по 31 травня 2016 року, результати якої викладені в акті перевірки від 26 жовтня 2016 року №255/26-15-14-04-05/36337418 (далі - акт перевірки), висновками якого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на загальну суму 581 662 грн., в тому числі за квітень 2016 року у сумі 326 662 грн., за травень 2016 року у сумі 255 000 грн.

Керівником податкового органу 11 листопада 2016 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0022391404, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 581 662 грн., за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 290 831 грн., без визначення правової підстави їх застосування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав господарські правовідносини з Приватним підприємством «Грін - А Компані» у квітні 2016 року, Приватним підприємством «Інтерсток» та Приватним підприємством «Глобал Груп» у травні 2016 року, вартість сплачених за договорами з цими контрагентами товарів (послуг) включена позивачем до валових витрат, вартість сплаченого податку на додану вартість віднесена до податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень статті 200, пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є зокрема придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, підставою такого формування є податкова накладна видана платником податку покупцю (отримувачу) на його вимогу, підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою.

Судами попередніх інстанцій здійснений також системний аналіз норм, спектром правового регулювання яких є правові засади регулювання, організації, ведення зокрема бухгалтерського обліку та висвітлені вимоги, яким мають відповідати первинні документи, як підстави для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій в розумінні частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14, за яким суди дійшли узагальнюючого висновку про те, що за змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством, як покупцем 01 травня 2016 року та Приватним підприємством «Інтерсток», Приватним підприємством «Глобал Груп», постачальниками, укладено договори поставки, з кожним, згідно умов яких постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар відповідно до рахунків-фактур у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошові кошти.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано такі первинні документи, а саме генеральне доручення, видаткові накладні, рахунки на оплату, податкові накладні (з квитанціями), платіжні доручення. Перелік та реквізити вказаних документів наведено судом першої інстанції в оскаржуваній постанові.

29 квітня 2016 року між Товариством, як покупцем та Приватним підприємством «Гріна А Компані», як постачальником укладено договір поставки, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар відповідно до рахунків-фактур у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошові кошти, на підтвердження реального характеру виконання якого позивач надав суду рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні (з квитанціями).

Суди попередніх інстанцій також встановили, що на підтвердження товарності господарських операцій Товариства з його з контрагентами під час судового розгляду позивачем надані податкові декларації з податку на додану вартість за квітень, травень 2016 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість за квітень, травень 2016 року, розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за квітень, травень 2016 року, оборотно-сальдову відомість по рахунку за квітень 2016 року та травень 2016 року.

Висновуючись на встановлених обставинах суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що господарські операції між Товариством та його контрагентами відбулися, крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що придбані за наведеними договорами товари використовувались позивачем у власній господарській діяльності. Так, продукція поставлена контрагентами позивача була перероблена на виробничих потужностях Товариства та реалізована згідно договорів поставки вісімнадцяти контрагентам, що за позицією судів попередніх інстанцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними фінансово-господарськими документами, невідповідність яких вимогам чинного податкового законодавства податковим органом під час перевірки не встановлена та впродовж судового розгляду не доведена.

Це обумовило висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції, які були здійсненні між позивачем та його контрагентом та подальше використання придбаного товару в оподаткованих операціях у межах власної господарської діяльності.

Оцінюючи доводи податкового органу про відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості, суди попередніх інстанцій визнали, що ці обставини не є підставою для визнання безтоварними господарських операцій та не вказують на безпідставність формування валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної та сертифікатів якості.

Натомість, за висновком суду апеляційної інстанції, обставини щодо фактичного здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Неприйнятними, за позицією суду апеляційної інстанції є також доводи відповідача, які ґрунтуються лише на підставі збірної податкової інформації щодо контрагентів, а не є результатом безпосереднього аналізу суті та наслідків саме господарських операцій, які мали місце у перевіряємих періодах, що не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Судами попередніх інстанцій також не прийняті посилання податкового органу на сам факт наявності кримінальних проваджень, з мотивів того, що на момент прийняття рішень у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва. Оцінені та відхилені, з огляду на положення процесуальних правил належності та допустимості доказів, доводи відповідача основані на службовій записці ОУ ГУ ДФС у м. Києві від 26 липня 2016 року № 2000/26-15-21-09.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність податковим органом фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів та необґрунтованість висновків викладених відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

Оцінюючи спірні операції суди попередніх інстанцій правомірно висновувалися на доведеності поставки контрагентом позивача товару.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаної позивачем продукції.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Здійснення господарських операцій позивачем, їх реальний характер, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування Товариством податкового кредиту у квітні та травні 2016 року по факту придбання товару та спростовують висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій Товариством з його контрагентами, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі № 826/2155/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер