ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 809/253/16

адміністративне провадження № К/9901/32597/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 809/253/16

за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду, прийняту 03 листопада 2016 року у складі судді Кишинського М.І. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, прийняту 22 травня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого Довгої О.І., суддів Кузьмич С.М., Запотічного І.І.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, третя особа ОСОБА_2 в якому просив визнати протиправними дії відповідача по проведенню первинної державної реєстраційної об`єкта - кафе загальною площею 26,1 кв.м. по АДРЕСА_1 ) за ПП « ОСОБА_3 » та по видачі реєстраційного посвідчення на об`єкт - кафе загальною площею 26,1 кв.м. по АДРЕСА_2 (теперішня АДРЕСА_3 ).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Як встановлено, ОСОБА_1 13 лютого 2004 року за договором купівлі продажу придбав у закритого акціонерного товариства «Світлиця» нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Дізнавшись, що один з наскрізних проїздів у вищевказаному приміщенні забудований і використовується як магазин, позивачем з`ясовано, що Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 10 квітня 1998 року проведено реєстрацію кафе за ПП « ОСОБА_3 » по АДРЕСА_2 , загальною площею 26,1 кв.м. на підставі реєстраційного посвідчення, та на даний час належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу № 433 від 14 березня 2012 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Не погоджуючись із реєстрацією Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації кафе за адресою: АДРЕСА_4 , позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що кафе по АДРЕСА_4 зареєстроване як окремий об`єкт нерухомого майна з дотриманням норм чинного на момент реєстрації законодавства та на підставі належних документів.

У поданій касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з того, що фактичною підставою звернення до суду стали протиправні, на думку позивача, реєстраційні дії відповідача, які порушують його право користування власністю на нежитлові приміщення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Шашкевича 6.

З метою захисту своїх прав саме як власника будівлі позивач звернувся до адміністративного суду. Проте питання юрисдикції судами належним чином не з`ясовано.

Стаття 2 КАС України (редакція, чинна на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У цій нормі чітко визначено, що право, свобода або інтерес особи підлягають захисту в адміністративному суді (в порядку адміністративного судочинства), якщо вони порушені суб`єктами владних повноважень. Захист від порушення прав з боку інших осіб (тобто не суб`єктів владних повноважень) не є завданням адміністративного судочинства. Відтак, для визначення юрисдикції судам, окрім характеру правовідносин, слід з`ясовувати в чому позивач вбачає порушення своїх прав та хто є суб`єктом стверджуваного порушення.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами ч. 1 ст. 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

У справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов`язані із реєстрацією права власності на нерухоме майно за третьою особою.

На думку позивача, ці майнові права є спірними. У позовній заяві позивач наводить фактичні обставини, за яких було зареєстроване спірне нерухоме майно за третьою особою, і внаслідок яких виник спір. Третя особа позов заперечує і вважає, що саме їй належить спірне майно, реєстрація якого відбулася відповідно до законодавства.

Звернувшись з позовом до Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, позивач має на меті захистити своє право користування майном шляхом скасування реєстрації права власності, належного іншій особі. Позов до суду фактично спрямований на позбавлення третьої особи права власності на майно, а тому саме вона повинна бути відповідачем.

Суд вважає, що між позивачем та відповідачем (БТІ) немає жодних правовідносин. Права, які позивач вважає порушеними, порушені не реєстрацією, а прийняттям відповідної ухвали Львівської міської ради, а тому без правової оцінки цієї ухвали спір не може бути вирішено, а право власності не може бути захищене ефективно.

Відтак, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. З огляду на це, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Висновки суду узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 802/1792/17-а та постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Касаційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення - скасувати із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року скасувати і провадження у справі № 809/253/16 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук