Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.09.2019 року у справі №807/519/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2020 року

Київ

справа №807/519/17

адміністративне провадження №К/9901/26145/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року (головуючий суддя Луцович М.М., судді: Гаврилко С.Є., Рейті С.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року (головуючий суддя Багрій В.М., судді: Большакова О.О., Довга О.І.) у справі №807/519/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, Казначейсво), третя особа - Міжгірська районна Державна адміністрація Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Казначейства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міжгірська районна Державна адміністрація Закарпатської області, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому компенсації у розмірі 1883,84 грн, 1739,18 грн та 52,18 грн, передбаченої частиною першою статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

- зобов`язати відповідача виплатити вказану компенсацію гарантовану частиною першою статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ДКС України в порушення приписів Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», внаслідок порушення строку для перерахування коштів за рішеннями суду про стягнення коштів, здійснив нарахування компенсації у розмірі 3675,20 грн за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, однак не забезпечив її виплату. А тому, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 08 травня 2019 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не встановлено строків виплати компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду, натомість перерахування відповідних коштів згідно з пункту 9 «Прикінцевих та перехідних положень» Бюджетного кодексу України може бути здійснено в порядку надходження черговості документів про стягнення коштів. Водночас, суд зазначив, що законодавством України не передбачено жодних виключень, які можуть вплинути на зміну черговості при виконанні виконавчих документів або виплаті компенсації за порушення строку перерахування коштів.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 серпня 2019 року підтримав позицію суду першої інстанції.

Поряд із цим, апеляційний суд зазначив, що безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - у межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Апеляційний суд підкреслив, що виконання рішення поза чергою є неможливим, так як це призведе до перевищення повноважень працівників Казначейства та порушення принципу рівності стягувачів перед законом.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

На рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Аргументи скаржника полягають у тому, що відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили. Позивач зазначив, що перерахунок компенсації без фактичної виплати перерахованих коштів суперечить його інтересам та не свідчить про належне виконання органом Казначейства зобов`язань за час прострочення виконання судового рішення.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 20 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 30 січня 2019 року підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Головним управлінням Державної казначейської служби України у Закарпатській області (лист від 30 травня 2014 року №15-10-1/269-3075) було надіслано до ДКС України виконавчі листи: Міжгірського районного суду Закарпатської області, виданий 29 квітня 2013 року у справі № 706/769/12, Воловецького районного суду Закарпатської області, виданий 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012 та Воловецького районного суду Закарпатської області, виданий 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012, для виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані програмою».

31 травня 2016 року, на виконання рішення суду, за виконавчими листами від 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012, на картковий рахунок позивача від ДКС України поступили кошти в сумі 20000 грн та 600 грн, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень (№7, №8).

04 жовтня 2016 року, на виконання рішення суду, за виконавчим листом від 29 квітня 2013 року у справі № 706/769/12, на картковий рахунок позивача від ДКС України поступили кошти в сумі 20000 грн, що підтверджується копією платіжного дорученя (№9).

Після виплати таких коштів, відповідачем прийняті рішення про нарахування та виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів: від 14 листопада 2016 року №19 на суму 1883,84 грн (по виконавчому листу4№706/769/2012), від 28 грудня 2016 року №№ 22, 23 на суму 52,18 грн та 1739,18 грн відповідно (по виконавчим листам №704/116/2012).

Самостійне нарахування ДКС України компенсації за затримку у виконанні рішень суду, зокрема, було встановлено постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (справа №807/542/17)

Листами від 16 листопада 2016 року №5-13/1684-19187 та від 12 січня 2017 року №5-13/438-814 відповідач повідомив ОСОБА_1 , про нарахування йому сум компенсації, а також зазначив, що після виконання рішень судів, що надійшли раніше, Казначейство здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь позивача.

Проте, на момент звернення до суду із позовними вимогами, нарахована сума компенсації ОСОБА_1 виплачена не була, що й спонукало його звернутися із зазначеним позовом до суду.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 129-1 Конституції України визначено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VІ (далі - Закон №4901-VІ) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно зі статтею 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №4901-УІ, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З аналізу вказаної норми Закону слідує, що компенсація виплачується за умови несвоєчасного виконання судового рішення та може бути здійснена при виплаті коштів, згідно судового рішення.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 5 наведеного Закону).

Відповідно до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до пункту 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:

1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Згідно пункту 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

У разі відсутності таких документів та відомостей, якщо боржником є державні підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, перерахування коштів здійснюється на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до пункту 49 Порядку №845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів (пункт 50 Порядку №845).

Відповідно до пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Аналізуючи вищенаведені норми права, що регулюють спірні правовідносини, Верховний Суд констатує, що при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, ДКС України є суб`єктом владних повноважень на якого покладений обов`язок щодо належного та своєчасного виконання рішень суду з виплати грошових коштів, а у випадку їх не виконання протягом трьох місяців, на виплату стягувачу компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Суди попередніх інстанцій на основі досліджених доказів встановили, що 14 листопада 2016 року ДКС України прийняла рішення за №19 та 28 грудня 2016 року за №№ 22, 23 про виплату позивачу компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів у розмірі 1883,84 грн, 52,18 грн та 1739,18 грн відповідно, та повідомила позивача, що заходи щодо перерахування коштів будуть здійсненні після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше.

На даний час компенсація позивачу нарахована, однак не виплачена.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi «проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 № 18966/02).

Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію верховенства права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

У пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції», а статті 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Враховуючи наявність у позивача права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення та беручи до уваги невиплату останньому нарахованих відповідачем коштів, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Казначейства у зв`язку з невиплатою компенсації за порушення строку перерахування коштів відповідно до виконавчих листів.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що у позивача виникло право не лише на перерахунок такої компенсації, а й на її фактичне здійснення.

Колегія суддів, вважає доводи відповідача щодо невиплати належної позивачеві компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення в зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань безпідставними та необґрунтованими, з огляду на таке.

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відтак доводи відповідача про недостатнє асигнування за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» є безпідставними. Несплата компенсації за невиконання судового рішення на підставі відсутності бюджетних коштів, не може бути причиною невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань судом до уваги не приймається.

Наведене узгоджується із правовою позицією Європейського суду з прав людини.

Крім того, Суд вважає доводи касаційної скарги щодо виплати належної позивачеві компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення безпосередньо в порядку черговості безпідставними та необґрунтованими.

Так, згідно з положеннями пунктів 3, 48, 50-52 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.

Відтак, законодавчі приписи, які встановлюють черговість виконання рішень, визначають порядок виконання саме судових рішень на підставі відповідних виконавчих документів, а не рішень Казначейства про виплату компенсації.

Подібні висновки викладені в рішеннях Верховного Суду від 21 вересня 2018 року №815/5301/17, від 18 червня 2019 року №806/2492/17.

Враховуючи визнання відповідачем факту прострочення платежу, що підтверджується прийнятими рішеннями про виплату компенсації №№ 19, 22, 23, їх невиконання на час звернення позивача з відповідним позовом до суду, Верховний Суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої цієї статті, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, оскільки судові рішення у цій справі ухвалені з порушенням норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, у силу частини першої статті 139 КАС України з відповідача стягуються всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат, а саме: у суді першої інстанції 1280,00 грн судового збору, 4000,00 грн витрат на правову допомогу; у суді апеляційної інстанції 960,00 грн судового збору; у суді касаційної інстанції 1409,60 грн судового збору, наявні підстави для їх стягнення з відповідача.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі №807/519/17 - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Міжгірська районна Державна адміністрація Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої компенсації у розмірі 1883,84 грн, 1739,18 грн та 52,18 грн, передбаченої частиною першою статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) компенсацію у розмірі 1883,84 грн, 1739,18 грн та 52,18 грн, передбачену частиною першою статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) сплачений судовий збір у розмірі 3649 (три тисячі шістсот сорок дев`ять) гривень 60 коп та 4000 (чотири тисячі) гривень витрат на правову допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду