Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року

Київ

справа №816/4952/14

адміністративне провадження №К/9901/17001/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., розглянув заяву Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.12.2015 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ПАТ по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» у грудні 2014 року звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2014 № 0002342201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 255 823,66 грн, у тому числі в сумі 170 549,11 грн за основним платежем та в сумі 85 274,55 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 02.02.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовив. Стягнув з позивача судовий збір в сумі 4384,00 грн.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 14.04.2015 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2015 скасував, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення 03.11.2014 № 0002342201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 255 823,66 гр.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02.12.2015 залишив без змін постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015.

Лубенська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області у грудні 2014 року подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.12.2015 з підстав встановлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015 та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2015.

Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 02.12.2015, не відповідають викладеному у постанові Верховного Суду України від 20.09.2016 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права - статей 198,201 Податкового кодексу України.

Окрім того, заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: ухвали, щодо якої подано заяву про перегляд, та ухвал цього суду від 13.09.2016 у справі № 814/2229/14 (К/800/7671/16) та від 08.09.2016 у справі № 805/86/13-а (К/800/33614/13), на які посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування норм матеріального права.

Верховний Суд України ухвалою від 07.02.2018 відкрив провадження у справі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 02.12.2015 з підстави, передбаченої у пункті 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, зважає на таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з такої підстави як невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 02.12.2015, про перегляд якої подано заяву, залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення платнику грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із судом апеляційної інстанцій щодо правомірності формування платником податку на додану вартість податкового кредиту, виходив з того, що висновки цього суду про реальне вчинення господарських операцій з виконання робіт з технічного огляду, обстеження, оцінки технічного стану розподільних газопроводів і споруд на них, що перебувають на балансі такого платника, із залученням субпідрядника, зроблені в результаті оцінки цим судом доказів: первинних документів як таких, що підтверджують фактичне здійснення зазначених господарських операцій.

Щодо доводів контролюючого органу про нереальне вчинення господарських операцій позивача з контрагентом, які ґрунтуються на висновках акта перевірки цього контрагента, суд касаційної інстанції зазначив, що позивач як платник податків не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни.

Суд касаційної інстанції також звернув увагу на те, що питання невідповідності ціни договору рівню звичайної ціни не було підставою для визначення контролюючим органом грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Верховний Суд України постановою від 20.09.2016 у справі за позовом Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» до ДПІ у м. Житомирі Житомирській області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, на яку посилається заявник в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, відмовив у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду від 27.01.2016 про відмову в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні заяви, Верховний Суд України зазначив, що аналіз судових рішень (ухвали, про перегляд якої подано заяву, та ухвал цього суду, на які посилався заявник в обґрунтування неоднакового застосування норм матеріального права) свідчить, що Вищий адміністративний суд України постановив їх за різних обставин, установлених судами у справах, що виключає висновок про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, Верховний Суд України не висловлював висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права та відповідно про те як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

Отже, обставини, передбачені у пункті 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права), не підтвердилися.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 02.12.2015 з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), зважає на таке.

У справах № 814/2229/14 (К/800/7671/16) та № 805/86/13-а (К/800/33614/13), в яких суд касаційної інстанції постановив ухвали про залишення без змін судових рішень судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову платника податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, на які посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, суд касаційної інстанції виходив з того, що висновки судів попередніх інстанцій про нереальне вчинення господарських операцій зроблені в результаті оцінки цими судами доказів: первинних документів як таких, що не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції зазначив про те, що суди попередніх інстанцій надали критичну оцінку первинним документам, наданим платником податку у підтвердження факту вчинення зазначених операцій. Окрім того, суд касаційної інстанції виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин про відсутність достатніх первинних документів, які б підтверджували господарські операції. У справі № 805/86/13-а (К/800/33614/13) також мав місце факт порушення кримінальної справи щодо створення фіктивного підприємства, яке є контрагентом платника податків - покупця.

Таким чином, ухвала суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, та ухвали цього суду, на які посилається заявник як на різні за змістом судові рішення, постановлені за різних обставин. Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано норми матеріального права, якими передбачено порядок формування платниками податків на прибуток підприємств та податку на додану вартість валових витрат/витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту. Ухвалення різних за змістом рішень судом касаційної інстанції не зумовлено різним розумінням та застосуванням норм матеріального права, а зумовлено оцінкою судами доказів у кожній справі, на підставі яких суди встановили обставини, правильність правової оцінки яких перевіряв суд касаційної інстанції. Зазначене виключає висновок про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Отже, обставини для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 02.12.2015, передбачені у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), не підтвердилися.

Враховуючи наведене, у задоволенні заяви про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції належить відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні заяви Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області відмовити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна