Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2018 року

Київ

справа №642/917/17

адміністративне провадження №К/9901/36121/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності та дій в порядку виконання постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 30 березня 2017 року по справі № 642/917/17 за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Ленінського районного суду м. Харкова у складі судді Проценко Л.Г. від 17 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Бенедик А.П., Мельнікової Л.В., Донець Л.О. від 29 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату, в якому просив:

визнати протиправними дії Міністерства оборони України, що полягають у зобов'язанні після набрання чинності постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 30 березня 2017 року у справі № 642/917/17 надавати додатковий документ довідку про відсоток втрати працездатності; зобов'язати Міністерство оборони України невідкладно виконати постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 30.03.2017 року у справі № 642/917/17 у точній відповідності з її резолютивною частиною.

Позовна заява мотивована тим, що Міністерством оборони України протиправно не виконується постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 30 березня 2017 року, яка набрала чинності 08 червня 2017 року. Постанова прийнята в результаті оскарження позивачем відмови Міністерства оборони України в призначенні йому одноразової грошової допомоги, передбаченої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей». Постановою визнано протиправним та скасовано рішення Міністерство оборони України про таку відмову та зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975) у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Не погоджуючись з постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2017 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що позивачем не було надано на адресу Міноборони необхідних та обов'язкових документів, зокрема, документу, про відсоток втрати працездатності.

Від ОСОБА_2 у встановлений касаційним судом термін відзиву на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно військового квитка серії НОМЕР_1, довідки Ізюмсько-Борівського об'єднання міського військового комісаріату № 102 від 21 березня 2013 року, архівної довідки № 8/184392 від 16 жовтня 2013 року - з 31 березня 1983 р. по 10 серпня 1985 року ОСОБА_2 проходив службу у Збройних Силах, у тому числі з 28 червня 1983 року по 05 серпня 1985 року приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан у складі військової частини польова пошта 51932.

Під час проходження служби позивач ЗЧМТ-контузію головного мозку, наслідком яких стали захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва від 22 квітня 2013 року № 971.

Згідно довідки МСЕК серія 10 ААВ № 644224 від 31 липня 2014 року ОСОБА_2 була встановлена IІІ група інвалідності вперше, у зв'язку з травмою (контузією) пораненням і захворюваннями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії на строк до серпня 2015 року.

Під час чергового огляду з тих же підстав позивачу повторно встановлена третя група інвалідності на строк з 01 серпня 2015 року до 01 серпня 2018 року, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК серія 12 ААА № 104509 від 05 серпня 2015 року.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 30 березня 2017 року у справі № 642/917/17, залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату, визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», оформлене пунктом 35 протоколу № 3 від 13 січня 2017 року, зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком № 975 у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу, зобов'язано Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Будь-яка відмова від виконання судових рішень презюмується як така, що є беззаконною, а бездіяльність суб'єкта владних повноважень - протиправною.

Суд також враховує, що необхідність застосування постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 30 березня 2017 року у справі № 642/917/17 міститься у резолютивній частині цього судового рішення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 30 березня 2017 року у справі № 642/917/17, яке набрало законної сили, зобов'язано прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком № 975.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За огляду на це, колегія суддів доходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню а касаційна скарга - задоволенню.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу, а понесені позивачем судові витрати не повертаються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко