Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.02.2019 року у справі №826/9404/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 серпня 2019 року

Київ

справа №826/9404/17

адміністративне провадження №К/9901/3411/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2018 (суддя Качур І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2018 (колегія суддів у складі: Ісаєнко Ю.А., Мельничука В.П., Земляної Г.В.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на її користь суддівську винагороду за травень 2017 року у розмірі 22 400,00 грн.

Позов мотивовано тим, що розмір винагороди судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. З урахуванням того, що ОСОБА_1 не проходила кваліфікаційне оцінювання, за травень 2017 року суддівська винагорода має визначатись виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2017 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд зазначив, що норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, впливаючи на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, оскільки ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати при обрахунку суддівської винагороди.

З огляду на положення статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI розмір суддівської винагороди, починаючи з 01 січня 2017 року, у порівнянні з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився, а отже право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з розміру в 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», не порушене.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо правомірності відхилення доводів позивача про звуження його соціальних гарантій та незалежного матеріального забезпечення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить винести постанову, якою скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року та винести нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зазначає, що оскільки законодавцем не вносились зміни до Закону № 2453-VI та/або Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюються її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену частиною другою статті 130 Конституції України щодо встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок.

Вважає, що застосування при виплаті судді ОСОБА_1. суддівської винагороди пункту третього розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII не має правових підстав, адже це порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його неалежності.

Звертає увагу, що рішенням Конституційного суду України від 04 грудня 2018 року у справі № 1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції Украни (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII.

Таким чином, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні позовних вимог, порушили норми матеріального та процесуального права.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач погодився із висновками судів попередніх інстанцій та зазначив, що положення Закону № 1774-VIII не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при призначенні її величини.

Рух касаційної скарги

30 січня 2019 року касаційну скаргу позивачки зареєстровано у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду за вх. № К/9901/3411/19.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2019 року для розгляду даної скарги визначено колегію суддів у складів головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Желтобрюх І.Л., Білоуса О.В.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року.

Рішенням зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14 суддю Стрелець Т.Г. переведено до іншої судової палати.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 05 чевня 2019 року № 627/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг у справах, що перебувають у провадженні судді Стрелець Т. Г.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року для розгляду касаційної скарги у справі № 826/9404/17 визначено колегію суддів у складі судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М., суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Указом Президента України від 31 серпня 2004 року № 1026/2004 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Березанського міського суду Київської області строком на п`ять років.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року № 2135-VI обрана на посаду судді Березанського міського суду Київської області безстроково.

Згідно наказу Березанського міського суду Київської області від 17 квітня 2015 року № 2/к, вважається такою, що приступила до виконання обов`язків голови Березанського міського суду Київської області з 17 квітня 2015 року терміном на 2 (два) роки.

Згідно наказу Березанського міського суду Київської області від 12 квітня 2017 року № 4/к, позивачка вважається такою, що приступила до виконання обов`язків голови Березанського міського суду Київської області з 17 квітня 2017 року терміном на 3 (три) роки.

ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату у розмірі 10% від посадового окладу.

Згідно штатного розпису на 2017 рік посадовий оклад голови складає 16 000,00 грн.

Позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді, а тому зазначає, що її посадовий оклад необхідно обраховувати з огляду на розмір, визначений частиною третьою статті 133 Закону України № 2453-VI та має становити 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до розрахункового листа, наданого відповідачем в електронному вигляді сума нарахованої ОСОБА_1 суддівської винагороди в травні 2017 року складає 22 465,68 грн.

Вважаючи, що сума суддівської винагороди за травень 2017 року не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судоустрій та статус суддів», позивачка звернулась до суду із даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною першої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до пункту 22 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ).

Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Пунктом третім Розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII): до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 91 Закону № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII. При цьому, кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивачка не проходила.

Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VI.

Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Суд зазначає, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

За таких обставин, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Так, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме пунктом третім Розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункову величину для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: «До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн. 00 коп.».

Аналіз викладеного дає підстави дійти висновку, що законодавець заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн. 00 коп., а також чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн. 00 коп.

Слід зазначити, що законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, колегія суддів зазначає таке.

Згаданим рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII (далі - Закон № 192-VIII). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами першим та другим резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 встановлено, що положення частини третьої статті 133 Закону України № 2453-VI в редакції Закону №192-VIII звужують зміст та обсяг гарантій незалежності суддів у частині зменшення гарантованого розміру винагороди судді, адже відповідно до частини третьої статті 129 Закону України № 2453-VI зі змінами, внесеними Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19 грудня 2013 року № 716-VII (далі - Закон № 716-VII), посадовий оклад судді місцевого суду встановлювався у розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

Натомість, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалюючи оскаржувані судові рішення виходили із того, що положеннями Закону № 1774-VII запроваджено нову методологію визначення мінімальної заробітної плати при обрахунку розмірів посадових окладів, тобто з прийняттям Закону № 1774-VII фактично не відбулося зменшення розміру суддівської винагороди, яку отримував позивач до його ухвалення.

Вказані правові норми, якими керувались суди попередніх інстанцій при ухваленні спірних судових рішень, Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-рп/2018 неконституційними не визнавались.

Таким чином, судові рішення, які просить скасувати позивачка, приймались на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який Конституційним Судом України не переглядався на предмет його неконституційності.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Так, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-рп/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.

Аналогічні висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 820/2640/17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що у задоволенні позову слід відмовити.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене, висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 356 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк