ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/9561/17

адміністративне провадження № К/9901/31575/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року (головуючий суддя - Огурцов О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Бужак Н.П., судді - Костюк Л.О., Пилипенко О.Є. ) у справі № 826/9561/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроінтер`єр» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Електроінтер`єр» (далі - ТОВ «Електроінтер`єр», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 травня 2017 року №1312615147 та №1322615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не взято до уваги протокол допиту директора контрагента позивача, як і не вжито заходів щодо його допиту як свідка в межах цієї адміністративної справи. Окрім того, наполягає на відсутності в контрагента позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що у період з 11 квітня по 18 квітня 2017 року ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроінтер`єр» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо правильності нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при проведенні фінансово - господарських операцій з ТОВ «Сімузар» за період з 1 січня 2015 року по 20 березня 2017 року, за наслідками якої відповідачем складено акт від 25 квітня 2017 року.

Перевірка була проведена на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2017 року у справі №755/14484/16-к.

В ході перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік на 250226,00 грн, та порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальна суму 278028,00 грн.

17 травня 2017 року контролюючим органом прийняті податкові повідомлення - рішення:

- №1312615147, якими позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 312783,00 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 62557,00 грн;

- №1322615147, за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 347535,00 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 68507,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними й такими, що прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем надано в ході перевірки всі необхідні первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують реальність господарських операцій між ТОВ «Електроінтер`єр» та його контрагентом ТОВ «Сімузар».

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ «Сімузар» за договором поставки товару від 17 травня 2016 року №17/5. Предметом поставки було аудіо-відео обладнання, найменування якого вказується у накладних.

На підтвердження факту отримання товару від ТОВ «Сімузар» позивачем надано суду копії вказаного договору, оборотно-сальдові відомості по рахунку 631, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, а на підтвердження здійснення оплати - платіжних доручень.

Окрім того, з метою підтвердження факту використання товару, отриманого від ТОВ «Сімузар», у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при здійсненні фінансово - господарських правовідносин з ТОВ «Розетка УА», ТОВ «Днепр телеком», ТОВ «НРП», ТОВ «Дієса», ТОВ «ПОРТАТИВ», ТОВ «Комфі Трейд», позивачем надано копії договорів поставки, укладених із вказаними підприємствами, та складених за наслідками їх виконання первинних документів.

Проаналізувавши надані позивачем до перевірки та до матеріалів справи документи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що такі у своїй сукупності доводять реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Сімузар». Протилежного відповідачем не доведено.

Поряд із тим висновки контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сімузар» ґрунтувались на вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року у справі №761/26927/17 стосовно ОСОБА_1 , який був підписантом первинної документації з боку ТОВ «Сімузар», і якого визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Водночас суди з цього приводу встановили, що ухвалою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року щодо ОСОБА_1 було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також суди попередніх інстанцій відхилили посилання відповідача як на належний і допустимий доказ на протокол допиту ОСОБА_1 від 30 грудня 2016 року, який був складений в межах кримінального провадження № 32016100040000053, оскільки вирок суду, яким було надано правову оцінку означеному доказу та, безпосередньо, обставинам, що їх повідомив свідок, скасований та юридично не значимий. Кінцеве рішення у кримінальній справі станом на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не прийнято.

Сам по собі факт того, що контрагент позивача є фігурантом у незавершеному кримінальному провадженні, не дає підстав до висновку про безтоварність господарських операцій, оскільки їх реальність підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема первинними бухгалтерськими документами.

Твердження відповідача про те, що контрагент позивача не мав необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності, також були обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення перевірки контрагента позивача та дослідження первинних документів.

Інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених вище, на підтвердження відсутності у позивача права на формування податкового кредиту за наслідками фінансово-господарських відносин з ТОВ «Сімузар» за договором поставки від 17 травня 2016 року № 17/5 у періоді, що перевірявся, відповідачем суду не надано й не наведено.

Отже, дослідивши документи, надані позивачем до перевірки і до матеріалів справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем підтверджено реальність господарських правовідносин з контрагентом; суд визнав, що такі господарські операції були пов`язані з господарською діяльністю позивача, спричинили зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем в судах першої та апеляційної інстанцій, і з урахуванням яких суди вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.

Доводи заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, натомість, такі зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилань заявника касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, то колегією суддів не встановлено таких порушень, які призвели б до неправильного вирішення судами цієї справи.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження в цій справі).

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська