Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2020 року

Київ

справа №804/7822/16

адміністративне провадження №К/9901/30477/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровської районної державної адміністрації на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 у складі судді Степаненко В.В. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 у складі колегії суддів: Чередниченка В.Є. (головуючий), Іванова С.М., Панченко О.М. у справі №804/7822/16 за позовом Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради до Дніпропетровської районної державної адміністрації, треті особи Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, Любимівська сільська рада про визнання незаконними та скасування розпоряджень

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Позивач - Комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради (надалі - КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат") звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (надалі - РДА) про скасування розпоряджень №1750-р від 15.12.2006 та №Р-428/0/291 від 09.07.2015.

2. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2016, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017, позовні вимоги задоволено повністю.

2.1. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови РДА від 15.12.2006 №1750-р "Про вилучення з постійного користування Дніпропетровського будинку - інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельну ділянку площею 20,0 га та передання у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради" (надалі - Розпорядження №1750-р).

2.2. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови РДА від 09.07.2015 №Р-428/0/291 "Про вилучення земельної ділянки", яким вилучено земельну ділянку загальною площею 176,8 га у КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" та визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування серії ІІ-ДП №007739 від 06.03.1998 (надалі - Розпорядження №Р-428/0/291).

3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено, що:

3.1. 04.12.1997 РДА було винесено розпорядження №896-р про передання земельної ділянки площею 176,800 га у постійне користування Дніпропетровському будинку-інтернату для престарілих та інвалідів, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІ-ДП №007739, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1172 від 06.03.1998, правонаступником якого є позивач - КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат".

3.2. 15.12.2006 Розпорядженням голови РДА №1750-р вилучено з постійного користування Дніпропетровського будинку інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельну ділянку площею 20,0 га та передано у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради з наступною передачею в оренду комерційному підприємству на 21 рік. Різницю площі - 156,0 га земельної ділянки, наданою в постійне користування Дніпропетровському будинку інтернату для громадян похилого віку та інвалідів згідно з державним актом ІІ-ДП №007739 від 06.03.1998 та вилученою в землі запасу Любимівської сільської ради, залишено в постійному користуванні Дніпропетровського будинку інтернату для громадян похилого віку та інвалідів.

3.3. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником 20,0 га земельної ділянки (кадастровий номер 1221484000:02:010:0009) для ведення підсобного сільського господарства є держава в особі РДА.

3.4. Як вбачається з Розпорядження №1750-р, його винесено на підставі клопотання про відмову від користування частиною земельної ділянки площею 20 га, листа головного управління праці та соціального захисту населення від 12.12.2006 №06/4019-001 щодо погодження вилучення земельної ділянки площею 20,0 га, рішення земельної комісії РДА від 07.12.2006.

3.5. 13.05.2015 КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" подано Любимівській сільській раді заяву про добровільну відмову від земельної ділянки площею 176,800 га.

3.6. У зв`язку із наміром відновити підсобне господарство, 18.05.2015 позивач направив на адресу Любимівської сільської ради лист з проханням вважати відкликаним лист від 13.05.2015 про добровільну відмову від землі, припинити практичні дії з приймання-передавання землі та повернути земельну ділянку 176,800 га у користування.

3.7. 09.07.2015 РДА прийнято Розпорядження №Р-428/0/291, яким вилучено земельну ділянку загальною площею 176,8 га у КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" та визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування серії ІІ-ДП №007739 від 06.03.1998.

3.8. Листом від 13.04.2016 за №19-4-0.2-4472/2-16, у відповідь на заяву позивача від 14.03.2016, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило, що від РДА Розпорядження №Р-428/0/291 до Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі не надходило і відомості щодо реєстрації скасування права постійного користування також. Крім того, КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" є постійним користувачем 176,800 га землі, а розбіжність у 20,0 га не була внесена, внаслідок того, що наказ №377 від 05.11.1998 "Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількості обліку земель (форми №6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)" втратив чинність, а звітність за формою 6-зем з 01.01.2016 не ведеться і зміни в статистичну звітність не вносяться.

4. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що за змістом частини 2 статті 142 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час спірних правовідносин, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснювалося лише за його заявою до власника земельної ділянки. Проте, матеріали справи свідчать, що позивач заяв щодо добровільної відмови від земельної ділянки наданої йому у постійне користування на користь держави або територіальної громади не подавав, що свідчить про протиправність оспорюваних розпоряджень.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Відповідачем - РДА, подано касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

5.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційних скарг зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що відповідача не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції та посилається на нез`ясування судом тієї обставини, чи дотримався позивач строку звернення до суду з позовом. Скаржник вважає, що при прийнятті оспорюваних розпоряджень РДА були дотримані вимоги Земельного кодексу України та наголошує, що позивач тривалий час використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням та не має можливості самостійно її обробляти.

6. Позивачем - КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат", подані заперечення на дану касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення і оскаржувані судові рішення без змін. На обґрунтування заперечень посилається на правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права судами попередніх інстанцій.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

7. У відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

8. Згідно з частиною 2 статті 4, пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

9. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України у вказаній редакції).

10. Такі ж правила визначення предметної юрисдикції адміністративних судів закріплені у статтях 4 та 19 КАС України у чинній станом на даний час редакції.

11. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

12. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Натомість, необхідною ознакою публічно-правового спору за участю суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, щодо яких виник спір.

13. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами щодо їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги цього суб`єкта владних повноважень.

14. Водночас, спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до його порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

15. Як вбачається з матеріалів справи, позивач - КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат", як правонаступник Дніпропетровського будинку-інтернату для престарілих та інвалідів, якому РДА було передано у постійне користування спірну земельну ділянку площею 176,8 га, звернувся до суду з позовом про оскарження Розпоряджень, які стосуються вилучення цієї земельної ділянки з постійного користування, що на його думку, порушують його право як землекористувача, внаслідок припинення цього права відповідачем всупереч положенням чинного законодавства.

16. Отже, переданий на вирішення суду спір зумовлений порушенням речових прав позивача на нерухоме майно - земельну ділянку, правовими актами індивідуальної дії, прийнятими відповідачем і заявлений позов спрямований на відновлення прав позивача на це майно.

17. За змістом статей 15-16, 21 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або.

18. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

19. Тому, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

20. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18.

21. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

22. За практикою Європейського Суду з прав людини "<…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (пункт 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/04, №29465/04).

23. Пункт 1 частини 1 статті 238 КАС України передбачає, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

24. Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

25. Враховуючи положення частини 1 статті 239 та частини 3 статті 354 КАС України, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що враховуючи суб`єктний складу учасників спору, розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції і позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

26. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає до задоволення частково, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської районної державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 у справі №804/7822/16 за позовом Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради до Дніпропетровської районної державної адміністрації, треті особи Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, Любимівська сільська рада про визнання незаконними та скасування розпоряджень - скасувати і закрити провадження у справі.

Роз`яснити позивачу - Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат", що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції і позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Головуючий суддя Шарапа В.М.

Судді Стеценко С.Г.

Чиркін С.М.