Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.02.2018 року у справі №819/1605/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

08 травня 2018 року

справа №819/1605/17

адміністративне провадження №К/9901/11074/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року у складі судді Мартиць О.І. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів Курильця А.Р., Кушнерика М.П., Мікули О.І. у справі № 819/1605/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 червня 2017 року № 20458-22, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 6362,92 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

02 листопада 2017 року Тернопільський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року, в задоволенні позову відмовив, з мотивів того, що нежитлова нерухомість, яка належить позивачу на праві приватної власності, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач, як власник цієї нерухомості зобов'язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог статті 266 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанови цих судів та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що огорожа з воротами, мийка, навіс загальною площею 612,2 кв.м до об'єктів нежитлової нерухомості не віднесено, а тому не підлягає оподаткованню податком на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки. Крім того, заявник касаційної скарги вказав на недотримання відповідачем при обчисленні суми податку положень підпункту 266.7.1 пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України та здійснено таке обчислення не за місцем реєстрації та проживання позивача.

Відповідач надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу з 01 листопада 2016 року на праві власності належить нежитлове приміщення, комплекс, загальною площею 2770,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з відповідними складовими частинами: вбиральня Б, гараж ІІ В, майстерня І в, навчальний центр ІІ в, диспетчерська Г, мийка Ф, навіс Х, огорожа №1, огорожа №2, огорожа №3, ворота №4.

12 червня 2017 року податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення № 20458-22, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості у 2016 році на суму 6362,92 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об'єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року № 909-VIII (далі - Закон № 909-VIII) доповнений підпункт 266.7.1. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України.

Пунктом 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Згідно з положеннями пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Суди попередніх інстанцій також установили, що Рішенням № 14 сімдесят четвертої сесії Ізяславської міської ради від 10 липня 2015 року, із змінами внесеними рішенням № 11 п'ятої сесії Ізяславської міської ради від 28 січня 2016 року встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: для господарських присадибних будівель та гаражів - 0,1 відсотка, для інших об'єктів нежитлової нерухомості - 1 відсоток мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового року) за 1 кв.м. бази оподаткування.

Враховуючи наведені положення, Суд вважає, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов'язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування позивачу, як власнику нежитлової нерухомості, що є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, грошового зобов'язання за 2016 рік (листопад - грудень) на загальну суму 6362,92 грн.

Суд не приймає доводи заявника касаційної скарги щодо не віднесення до об'єктів нежитлової нерухомості огорожі з воротами, мийки, навісу загальною площею 612,2 кв.м, з огляду на положення статті 266 Податкового кодексу України, які визначають, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта нежитлової нерухомості, в тому числі його часток, яка обчислюється на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що і було здійснено контролюючим органом в межах спірних правовідносин. Крім того, підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено не вичерпний перелік будівель, які відносяться до нежитлової нерухомості, про що свідчить пункт «є» цього підпункту «інші будівлі».

Доводи позивача щодо порушення податковим органом порядку обчислення податку, без врахування місця реєстрації позивача, Суд не приймає, оскільки по-перше ці доводи не були заявлені ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі, а також не є самостійною підставою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року у справі № 819/1605/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер